Моя покірна ніч
Моя покірна ніч не спить, їй ніколи тепер вже спати
І я в єднанні з нею у цю мить все вирушаю виглядати –
Свою загублену надію, що була втоплена в калюжі,
Колись ловила кожне слово, тепер я втомлена байдуже.
Ці пошуки не приведуть до порятунку і до волі,
Знайду для себе новий сенс, спалю всі спогади поволі.
І двері зачинились всі. "Постукаєш, відкриють нові"?
Та там чекаєш вже не ти, – ятрять все душу думки кволі.
Хапаючись за твої руки – свої замочу в теплій крові,
Даремно, що роблю все це, бо в нас з тобою різні долі.
Й безвиразне прозоре горе, розсію в полі при ночі,
Та суддями хай будуть зорі і плачуть гірко палачі...
Ця ніч моя така покірна, не спить, бо ніколи їй спати
Та й я із нею теж не сплю, вже було втрачено багато.
Перебираючи ім'я, внесу твоє до цього списку:
Довіра – меч, що має два кінця і це не вартувало того ризку.
2021-03-25 15:04:20
1
0