Чом?

Кузаня

Чом в моєм рудім волоссі оселилися чорти? І танцюють в пеклі танці, грішників хочуть знайти... Чом в моїх очах зелених розквітають квіточки? А між тих барвистих квітів красна кров і кісточки... Чом мої тоненькі руки час від часу наче гІлки, Вверх! Все тягнуться до сонця... Чую звуки. То сопілка... Чую, бачу... Відчуваю! Як же Вам тут пояснить? Люди різні... Так буває, може просто уявить? Ні, в моїм рудім волоссі, не танцюють чортеня, А зелених оченятах жодна квітка не цвіла... Що шукали чортенята, то в собі і віднайшла... Просто хтось усе реально лиш сприймає навкруги, Хтось як я, малює речі, в них шукаючи снаги... Бережімо власні думки і того, хто поряд нас, Поки ще ми в цьому світі маєм серденько і час...

2020-01-03 14:45:40

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Божевільний

Мені здається в рядку "А між тих барвистих КВІТІВ красна кров і КВІТОЧКИ" щось не так

Відповісти

2020-01-03 14:59:45

Подобається

Кузаня

@ Божевільний , ой дякую. Виправила

Відповісти

2020-01-03 15:10:41

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13208

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

6456