Ханахакі
Він тримав мої долоні,
Ніжно грів своїм теплом...
Та чогось ті квіти в полі,
Вже росли не за вікном...
Тільки серце розуміло,
Що жахливі квіти ті,
Що долоні колись гріло,
Обпікло до самоти...
На долонях кров і рани,
Ханахакі не межа,
А між ребер, між тюльпанів,
Ще живе моя душа...
Піду спати рано вранці
Знов у горлі пелюстки...
Стебла розривають пальці,
На плечах сидять пташки...
Чом тримав мої долоні,
Чом ти грів своїм теплом?
Твої пісні на повторі,
І не бути нам разо́м...
Подивися, де ж ті квіти?
Ханахакі не межа...
Я навчився знов любити,
Поки ще живе душа...
Час мине і всі ті рани,
Стануть згадкою про "нас",
Та коли в тобі тюльпани,
Не приходь пропав твій шанс...
Ти тримав мої долоні,
Та тепер їх загубив.
І тепер ті квіти в полі,
В тілі ти своїм взростив...
Підеш спати рано вранці,
Заховаєш пелюстки...
Стебла розривають пальці,
Квіти - душу на шматки...
Що ж тепер пішов ти нафіг,
Ханахакі - твоя смерть...
Ти сьогодні вперше наче,
Захотів подітись геть...
Чом мої вірші читаєш?
Та невже на самоті,
Час подумати ти маєш,
Чим я був в твоєм житті?
Ти тримав мої долоні,
Ніжно грів своїм теплом,
Та тепер в твоєму горлі,
Сотні квітів збились в ком...
2019-08-18 09:22:11
8
2