Друзі, підкажіть вартість рецензії на книгу. Я адміністратор тематичної сторінки у ФБ, і мене просять прокоментувати книгу. Я не в темі...

З ШИРОКО ВІДКРИТИМИ ОЧИМА... Неділя… Я на концерті «Океану Ельзи». Яка потужність, енергетика, емоції! Шоу організовано на відмінно: спецефекти, світло, звук! Вакарчук відпрацював на всі 300%! Глядачі вдячні – скандують, свистять, тупають ногами, кличуть «на біс», розмахують прапорами… Вуха закладає, світло сліпить! Супер! Більше 2-х годин! Я взагалі люблю заходи з такою енергетикою – змагання, футбол, концерти. Заряджаюсь від такого масивного скупчення енергії у одному місці… І тут я чую плач дитини… Повертаюсь, і бачу, що на руках у мами сидить маля, місяців так шести-семи, вкутане у ковдру. Поряд - тато з пивком. Вираз обличчя дитини я не забуду ніколи: відкритий, перекошений ротик, слізки на щічках, мокрі, широко відкриті очі… А в очах жах. На годиннику практично 23.00. В цей момент я подумала, що добре буде, якщо з наслідками минеться… Але скоріше всього – не минеться. Порушений режим сну, по-перше. Порушена базова потреба цього віку – почуття безпеки та захищеності, по-друге. Що думає малюк, коли чує п'яні крики та пісні, свист, рев музики? В найлегшому випадку, як наслідок, цей малюк буде мати проблеми зі сном, підвищену ситуативну тривожність, страхи на гучні звуки та яскраве світло, роздратування, може втратити апетит. Але потім через багато років, можливо, ця дитина буде боятись великого скупчення людей, і не буде розуміти, звідки цей страх! Можлива навіть затримка мовного розвитку. Ну, невже «Океан Ельзи» дає останній концерт? Тут можуть сказати, що "немає з ким залишити дитину". Так нехай піде один хтось з батьків на концерт, а в наступний приїзд групи – інший. Попросіть куму, сусідку, чи подругу наглянути за дитям, найміть няню на 3 години – (до 100 грн, здається). Нарешті, через рік, два, три Вакарчук знову приїде, з новою програмою. Бережіть дітей!

ДВІ ГОДИНИ СЛІЗ… Я дивлюся на красиву жінку - розумну, впевнену в собі, і дуже енергійну. Вона розповідає про одинадцятилітнього сина: - Я вже не знаю, як його (сина) виховувати. Все найкраще – йому. Але надії, які я покладала на нього не здійснились. Мені соромно через нього перед всіма: перед вчителями, сусідами, родичами, перед колегами (у всіх нормальні діти – іншим батькам є чим гордитися). Уявіть, що у кандидата наук син - телепень. Це страшно сказано – я соромлюсь свого сина! Я ненормальна? - Чому зразу «ненормальна», - заперечую. – Ваші почуття – це наслідок неоправданих очікувань. Десь, колись, Ви вирішили, що Ваша дитина має відповідати певним критеріям. І у Вас в думках є планка, якої син повинен досягти. Але він не дотягує до цієї висоти, і Ви відчуваєте розчарування та сором. В якійсь мірі батьки часто ототожнюють дитину зі своїм «я». І коли дитина раптом говорить або робить щось, на їх думку, не так як вони, то появляється почуття сорому і дорослі відчувають себе зганьбленими ... Ніби це їхні, батьків, дії і ляпи. - Дійсно, я часто думаю, чому у таких обдарованих та успішних батьків така незграбна дитина, - підтверджує мої слова мама. Прошу розказати про сина: - Давайте розберемось, що Вас не влаштовує у дитині? - Цікавиться тільки комп’ютерними іграми. Не вчиться – успішність знизилась. Раніше отримував 10-11, а зараз 7-8. Математика в жахливому стані. Безвилазно сидить в Інтернеті. Його нічого не цікавить, ніяких здібностей. Інші діти і на гуртки ходять, і в конкурсах та олімпіадах приймають участь, а наш – безтолковий. Ще й агресивний та нечемний. Огризається постійно, грубіянить. Впертий. - Так було завжди? Він завжди погано вчився? Грубіянив? - Ні, зміни наступили, десь 2 роки тому. - Які ще події відбувались 2 роки тому, у Вашому житті, у житті сина? - Так, були деякі зміни. Ми переїхали в інший район, син змінив школу, і в нас народився ще один синочок. Такий розумашка! Уявіть собі, він у півтора року вже пальчиком показував букви! Може ця дитина буде видатною! Не те що старший. Хоча, він теж був здібний.., до певного часу. І в школі непогано вчився, а потім з’їхав. - Впевнена, що у Вашого синочка є позитивні характеристики… Очі мами просвітліли, і вона з посмішкою почала розказувати, що її син – ідеальний брат та помічник по господарству. Вони з чоловіком багато часу проводять на роботі, дітей практично не бачать. Допомагає няня, що заводить до садочка та забирає ввечері меншого сина. Вона ж готує обіди та вечерю. А старший син вміє знайти спільну мову з молодшим, і він дуже відповідальний та добрий. Поділиться, не образить малюка. І навіть спати вкладе. На цьому місці ми зупинились, і я попросила маму покликати сина, залишити нас наодинці поспілкуватися. В кабінет зайшов підліток, з чарівною, але несміливою посмішкою. Ми познайомились, і я запропонувала йому трохи помалювати. До речі, у нього виявились непогані художні задатки. Є така малюнкова діагностична методика «Моя школа». Коли я попросила, щоб він намалював свою школу, підліток відмовився, сказав, що немає що малювати, що в клас недружний, друга у нього немає, і єдина можливість поспілкуватись з друзями, які залишились у старому районі та школі – Інтернет. Він пішов у п’ятий клас, де багато нових предметів, і нових вчителів. І деякі вчителі не можуть нормально пояснити предмет, «не те що його перша вчителька». Та й оцінки несправедливо виставляють… Тести показали високий рівень інтелекту, в чому я не сумнівалась. Справа в тому, що хороші розумові здібності проявляються ще в ранньому дитинстві, що підтверджувала мама дитини. І так різко розумові здібності не можуть зникнути. Коли він намалював свою сім’ю, на малюнку, як я і сподівалась, йому самому не вистачило місця. Він не намалював себе, що означало, що в дитини немає почуття спільності зі сім’єю або почуття відчуження від родини. Ми обговорили цей малюнок, і я взнала з його слів, що батьків практично немає вдома, затримуються на роботі. Вони якісь нервові, постійно кричать, і вимагають лише хороші оцінки. Займаються молодшим братом, а на нього їм наплювати. Підліток розповів, що у нього часто болить голова, поганий сон, і настрій з кожним днем все гірший. Постійна втома і руки ні до чого не доходять. І ще, його все злить. Я побачила, як хлопчик намагався стримати сльози. Отже, як живе ця дитина? Відсутнє тепло у сім’ї, холодні відносини з мамою, яка перекинула всю увагу на брата, недружній колектив в школі, втрата друзів, зміна вчителя, непрофесійні нові педагоги… В мене було багато запитань до малюнків хлопця, і відповіді мені вказали на невтішні висновки: ДИТИНА 2 РОКИ ПЕРЕБУВАЄ У СТРЕСІ. І батьки цього не помітили. Я покликала маму, показала малюнок їх сім’ї очима її старшого сина. - Це малюнок вашої сім’ї, і Ваш син не вважає себе її частиною. Знаєте, що він мені відповів, коли я запитала, з ким би він пішов у кіно, якби у нього було два квитки? - Навіть не знаю… Думаю, що кінотеатри його не цікавлять. - Він сказав, що віддав би два квитки своїм батькам, щоб вони змогли відпочити і побути разом. Бо через роботу в них немає можливості приділити одне одному уваги. Мама подивилась на мене, і тепер вже її черга настала плакати…