Якось, після вихідних, прокинулась Іра,

Подивилась у вікно – в небі хмари сірі,

Дощ осінній крапотить, бушує негода,

Так не хочеться навчатись у таку погоду!…

Ще й учора не зробила домашнє завдання,

Вірш не вивчила Ірина – не було бажання!

Мама будить : «Час вставати, Іра, прокидайся,

Понеділок на порозі, у школу збирайся!»

Сум школярку охопив, стала зразу квола,

«Що придумати чимдуж, щоб не йти у школу?

Я скажу, що захворіла, обману матусю,

І тоді обов’язково вдома залишуся!»

Закотила очі Іра, покликала неньку:

«Захворіла, мамо, я, ой, спасай, рідненька,

В мене кашель розпочався, боляче ковтати,

Голова болить у мене, я не можу встати!»

Глянула у очі мами жалібно Ірина:

«Можна в школу не піду? Мабуть, це – ангіна?»

Подивилась мама горло, до чола торкнулась,

Потім глянула на Іру, хитро посміхнулась,

І сказала: «Що ж, Іринка, вдома залишайся,

Цілий день лежи у ліжку, сили набирайся.

Тільки мультики дивитись я забороняю,

Грати ігри в телефоні - теж не дозволяю.

Чай з калиною попий, він гіркий, я знаю,

Але, доню, при ангіні він допомагає.

Іграшки я віднесу в сусідню кімнату -

Як одужаєш, Ірино, тоді будеш грати.

На подвір’я не виходь, зимно там, дитино,

Ну, а я піду в аптеку та до магазину.

Накуплю гірких пігулок, та мікстур огидних,

Хоч не любиш пити їх, та це - необхідно!

Думаю, що варт купити ще й шприци медичні,

Як тобі така ідея?» - спитала скептично.

Лиш почула про шприци – Іра аж спітніла,

Затремтіла вся від страху та пополотніла!

Так не хочеться ковтати ту бридку мікстуру,

А ін’єкції для Іри – це страшні тортури!

Але ще страшніше Ірі у брехні признатись,

Де від рідної матусі від ганьби сховатись?

Опустила Іра очі, трохи позітхала,

Каже: «Вибач мені, мамо, я тобі збрехала,

Не хворію я матуся» , - мовила безсило,

«Я не вивчила урок, вірш не заучила».

Посміхнулась мама Ірі, каже: «Що ж, дитино,

Ти збирайся на навчання, пізня вже година,

Добре, дочко, що призналась у своїм обмані,

Але мусиш ти відбути тиждень покарання:

Фільми, мультики дивитись я забороняю,

З друзями у ігри грати - теж не дозволяю!

Ще в суботу не підеш ти на іменини

До приятельки шкільної, Тарасенко Ніни.

Вірю, що брехати, доня, більше не посмієш!»

Зажурилася Ірина, нічого не вдієш…

Адже правда, — як олія, скрізь наверх спливає,

Правду, діти, як те шило в мішку не сховаєш.