Хто так гучно вередує?
Безперервно капризує?
Це Оксанка на світанку
Репетує: «Ні – сніданку!»
А в обідню пору діду
Верещить: «Ти сам обідай!»
Ввечері вона не в дусі,
Бо не хоче до бабусі!
То не хоче у садочок,
То не хоче в холодочок,
А іще - не хоче спати,
Одяг й іграшки збирати».
Репет, галас та плачі!
Вдень, увечері й вночі!
Сил уже немає в мами,
Бо набриднули ці драми.
Від сварні аж світ немилий,
Крики маму утомили!
Каже ненька: «Що ж, Оксано,
Вперта ти та неслухняна,
Вередуєш, капризуєш,
Умовляння ти не чуєш.
Більш не будемо вмовляти,
Та прохання повторяти,
Надокучив цей спектакль -
Скажеш «Ні» - хай буде так!»
Ксеня в ці слова не вірить,
Хоче Ксеня перевірить…
Може мамочка жартує,
І свої ж слова спростує?
І якраз через годину,
Мама оклика дитину:
«Вже обідати пора,
Йди до хати із двора!
Жде тебе обід смачний,
Калорійний, запашний:
Борщ, котлети та пампушки,
Бараболя та ватрушки»!
«Ні», - відповіла Оксана,
Ще побуду на майдані,
На скейтборді покатаюсь,
Та з друзяками пограюсь».
Лиш зітхнула тихо мама:
«Будь по-твоєму, Оксано…!»
Дві години пролетіли,
Ксеня їсти захотіла!
Вбігла дівчинка до хати,
Почала обід шукати.
Де котлети та пампушки,
Борщ, картопля та ватрушки?
У каструлях було пусто,
Лиш знайшла салат з капусти…
Ксеня гнівно закричала:
«Мамо, ти обід сховала?
Де поділись борщ, пампушки,
З сиром запашні ватрушки?»
Мама Ксеню здивувала,
Бо такі слова сказала:
«На обід ти запізнилась,
Без обіду ти залишилась.
Весь обід родина з’їла,
Я тобі салат лишила.
Ти ватрушки не шукай,
А вечерю зачекай».
Важко дівчинка зітхнула,
В холодильник зазирнула,
Взяла масло та маслинку,
Хліба сірого скоринку.
Мовчки бутерброд зробила,
Та з салатом його з’їла.
З сумом знову вийшла гратись,
Та на гойдалках гойдатись.
Гей, Оксано, схаменися,
Сперечатись зупинися!
Не кричи, не гарячкуй,
А спокійно поміркуй:
А чи варто відмовляти,
Перш ніж рішення прийняти.
Знай, Оксано, де незгода,
Там вікує часто шкода.