Семирічного Данила

Страхи різні охопили:

Вигадав собі хлопчина,

Що далеко є країна,

Загадкове Царство страхів -

Темний світ потвор та жахів.

Десь, за горами-гаями,

За казковими морями,

Біля чорних скал тінистих,

Серед пралісів багнистих,

Ходять-бродять монстри різні:

Вовкулаки хижі, грізні,

Змії та стара Яга -

Злюча Кістяна Нога.

Мавки хитрі, павуки,

Миші, пацюки, жуки.

Там парять, неначе хмари,

Дикі та лихі примари.

Там розбійники гуляють,

Чорні кажани кружляють…

Тільки вечір наступає,

Наш Данило уявляє,

Що спішать в його кімнату

Різні чудища кошлаті!

Мусить маму він просити

Світло в спальні не гасити!

А як це не помагає,

В ліжко до батьків лягає.

Ночі у батьків безсонні,

Зранку мама й тато сонні.

Тісно трьом у ліжку спати,

Сину час страхи здолати!

Думав тато, що робити,

Як зі страхами вчинити?

Дати сину міць, відвагу,

Та душевну рівновагу?

Що поможе їх синочку

Не лякатися щоночі?

І придумав спосіб тато,

Як страхіття всі прогнати!

Ось в Данилову кімнату

Перед сном заходить тато.

Скриньку він дає дитині:

«Це ліхтар чудесний, сину!

Цей ліхтар лякає страхи -

Гонить моторошні жахи.

Перевіримо, Данило?»

В хлопця дух перехопило…!

Татові герой не вірить -

Але ж треба перевірить!

Сину дав ліхтарик тато,

Вимкнув світло у кімнаті.

Охопили хлопця страхи:

Вій примарився на шафі,

Жах сховався під диваном -

Гість жахливий небажаний:

Сірий вовк – хижак зубатий,

Пазуристий та патлатий.

Глянув за вікно хлопчина -

Ще страшніша там картина!

Бродять по двору потвори,

Привиди напівпрозорі,

Мавки у дворі співають,

Чорні кажани кружляють,

В’ються в небесах примари,

Наче у нічних кошмарах.

В квітнику – якесь страхіття

Заховалось серед віття.

Наш герой розхвилювався,

Та за тата заховався…

Батько каже: «Любий сину,

Ти кімнату освіти-но,

Увімкни ліхтар казковий -

Сам збагнеш усе чудово!»

Не повірив наш Данило,

Та ввімкнув ліхтар несміло.

Освітив усю кімнату,

Під диван став зазирати,

Як великий детектив,

Шафу, крісло освітив.

Потім заглянув під стіл,

Ще раз посвітив довкіл!

Швидко смикнув занавіску -

Освітив подвір’я блиском…

Засміявся наш Данило,

Стало хлопцю зрозуміло,

Що даремно він боявся,

І страхами переймався.

Зрозумів він, що примари -

Це кошлаті, сірі хмари.

Привид – біла скатертина,

А страхіття - кущ жоржини.

Кажани – ворони чорні,

А на гілках - кіт проворний.

«Що ж, Данило, - каже тато,

Вже не страшно буде спати?

Прожене ліхтар кошмари,

Всі страхіття та примари».

Хочеш вір або не вір,

Наш Данило до сих пір,

Не ховається за татом,

Коли темно у кімнаті.

© Іщук Світлана Романівна