Кілька натяків на долонях
Лиш кілька натяків облишу на долонях:
Дві краплі сліз. Хіба не зрозуміло,
Хто був миліше всіх, хоча не милим
І у чиїм залишитись полоні
Хотіла б нерозумно й необачно?
Але тепер - пробач. Я не пробачу.
Але тепер - прими цю порожнечу.
Тенета стягнуті з думок. До речі,
Я залишаю шрамами на скронях
Твоє мовчання відчайдушним криком,
Щоб потім запечатати в повіках
Солоність болю. Може, захоронять
Лиш кілька спогадів, що кину до скарбниці
Своїх поразок. Хай колись врятують
Таку тендітну птаху, мавку тую,
Що досі щира там, де інші - ниці.
Що досі мріє там, де всі недбало
Плюються у бажань своїх криницю,
Вальсуючи зі злом, що править балом
Та відгодовуючи на забій синицю
В чужих руках. (На журавля змінивши,
Тримають в клітці). Він не бачив нив ще.
Неволя почуттів у годівниці -
Сучасний тренд. Під силу нам зламати?
Кохати палко, щиро, до нестями
Не обіцяти, а сплестись вустами?
Любов (неначе батько й рідна мати)
Огорне щастям. Скажеш: швидкоплинне.
Але пробач, я знов до тебе лину.
Але пробач, зізнайся вже: на серці
Не залишилось ба відлуння терцій
Від сміху, що засяяв яскравіше
Ніж сонце, що чіпляється за гори
І променисто спопеляє горе?
Хіба любити не навча Всевишній?
Дві краплі сліз. Хіба не зрозуміло,
Хто був миліше всіх, хоча не милим
І у чиїм залишитись полоні
Хотіла б нерозумно й необачно?
Але тепер - пробач. Я не пробачу.
Але тепер - прими цю порожнечу.
Тенета стягнуті з думок. До речі,
Я залишаю шрамами на скронях
Твоє мовчання відчайдушним криком,
Щоб потім запечатати в повіках
Солоність болю. Може, захоронять
Лиш кілька спогадів, що кину до скарбниці
Своїх поразок. Хай колись врятують
Таку тендітну птаху, мавку тую,
Що досі щира там, де інші - ниці.
Що досі мріє там, де всі недбало
Плюються у бажань своїх криницю,
Вальсуючи зі злом, що править балом
Та відгодовуючи на забій синицю
В чужих руках. (На журавля змінивши,
Тримають в клітці). Він не бачив нив ще.
Неволя почуттів у годівниці -
Сучасний тренд. Під силу нам зламати?
Кохати палко, щиро, до нестями
Не обіцяти, а сплестись вустами?
Любов (неначе батько й рідна мати)
Огорне щастям. Скажеш: швидкоплинне.
Але пробач, я знов до тебе лину.
Але пробач, зізнайся вже: на серці
Не залишилось ба відлуння терцій
Від сміху, що засяяв яскравіше
Ніж сонце, що чіпляється за гори
І променисто спопеляє горе?
Хіба любити не навча Всевишній?
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Кілька натяків на долонях
Так, важко буває ламати тренди, але не неможливо💖
Відповісти
2022-10-26 21:32:38
Подобається