Думки

Leia Melova

Я більше не можу Терпіти свої думки. Я намагаюся, чесно, Але мені краще втекти. Я десь заблукала на грані, Де тихо і дуже темно. І щось далеко, в тумані, Ховається не даремно. Кожен мій страх чекає, Поки я відступлю. Червоні очі палають Та ждуть, ніби я втечу. А там, в голові, надто темно І холодно, мов узимку, Покрита льодом поверхня Кличе мене на зупинку. Від страху так сильно ламає, Стоячи під водою. Ніч все сильніш наступає, Вступаючи в гру зі мною. І весь світ – це крихка порожнеча, Збудована твоїми думками. Слідкувати за ними треба, Бо спотвориш її своїми руками. Й кожен вечір таке буває, Коли ти вже сам на сам, Що крізь гадки свої блукаєш І не знаєш міри часам. А я втомилась терпіти Цей липкий дотик жаху. Від нього нема куди бігти, Від нього я вже не втечу.

2023-03-04 11:41:41

2

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2373

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12418