Вірші
Дорога веде до тебе
Ми зв‘язані червоною ниткою,
Або краще червоною стрічкою.
Прив‘язались один до одного
Любов‘ю с тобою вічною.
Я ніколи тебе не шукав,
І ніколи не знав, що буває,
Коли біль у душі вщухав.
Тебе моє сердце ховає.
Ти там оселилась давно,
Вперше, коли я побачив.
Дивився на тебе схвильовано,
Але знаки не так розтлумачив.
Я ніколи в житті не кохав,
І завжди цього дуже боявся.
Я душу від всіх ховав,
Щоб її ніхто не торкався.
Але ти побачила те,
Чого не дано нікому,
Крім тебе, мене ніхто не знайде,
В цілому світі цьому.
Ти запалила страхи,
Залишаючи після мене попіл.
Наші постійні сварки
Та іноді тихий спокій.
І куди б я не пішов,
Всюди не так, як треба.
Цей шлях буде дуже довгим,
Але дорога веде до тебе.
3
0
341
Я втратила себе
Я втратила себе колись давно.
Я втратила себе в тривозі за життя.
Я загубилась в тих речах,
Що сенс не мали навіть на словах.
Я десь блукала в темряві роками,
Ховаючись за призму мрій,
Навіяних мені думками
Людей, які не мали тих надій,
Що я тримала у своїй душі
Й благала, тільки-но закривши очі,
Скитаючись по голові пустій,
Коли вже зорі сяяли посеред ночі.
Я втратила себе тоді,
Коли повірила брехні,
Слова солодкі промовляли
Вони всміхаючись мені.
А я дивилась, як говорять,
І сліпо ідучи вперед,
Себе втрачала мимоволі
Та стала сотнею «серед».
Я загубилась через страх,
Що більш нікому непотрібна.
Я зрадила себе в словах,
Й була сама собі огидна.
Я втратила себе давно,
Слідкуючи за іншими людьми,
Проте, як вчасно я прийшла до того,
Що я – це зовсім не вони.
1
0
251
Голос твоєї душі
Навіть у важчі часі,
Я завжди поруч с тобою.
Від мене тобі не втекти,
Не треба братись за зброю.
Я завжди тебе обіймаю,
Коли нікого немає.
Я – голос в твоїй голові,
Який тебе давно знає.
Коли дуже темно вночі,
Коли ти занадто втомилась,
Я, як вогник свічі,
Веду тебе, щоб ти не забилась.
Коли багато думок,
Коли ти неможеш спати –
Я поруч с тобою, ми вдвох
Будем думками блукати.
І навіть коли ти плачеш,
Навіть коли кричиш,
Я все ще про тебе дбаю
Й кажу: «Тільки ти не злись».
І коли нікого немає,
Коли ти сама по собі,
Я ніжно тебе обіймаю,
Я – голос твоєї душі.
0
0
386
Все розпалось на шматки
Все так змінилося,
Що я не знаю куди бігти.
І всесвіт свій втрачає час,
А я не знаю, що мені робити.
Я загубилась в далеких місяцях.
І в домі темно,
І темрява повсюди.
Там навіть місяць не ближчить.
По моїм вулицям тепер не ходять люди,
Перед очими слабий вогник мерехтить.
Життя перетворилося на мед,
Де ти застряг, немов в болоті,
Ховаешься в серіал, немов в намет,
Новин не знаєш. С тебе, мабуть, годі.
В середині болюча порожнеча,
В середині згоріла Мрія.
І все, що можеш – це ментальна втеча
Від тих подій, що в головах засіли.
Все так змінилося одного дня
І більш не буде, як раніше.
Твоя надія й віра вже досягли дна,
А в світі стало тільки холодніше.
Ідуть години. Скоро знов зима,
А ти сидиш в думок полоні.
Тебе я розумію, бо сама
Дивлюсь на те, як вже тремтять мої долоні.
І мені страшно,
Бо не буде, як раніше.
І я це знаю, признаю.
Від болю так нестерпно і від тиші,
Від відчаю й постійного жалю.
І я не знаю, що мені робити,
І я не знаю, де ховатись, куди бігти,
І я існую, мабуть, тільки на словах,
І знов скриваюсь, живучи у снах.
Бо якось швидко все розпалось на шматки.
Тобі шкода? Напевно що й мені.
2
2
263
Думки
Я більше не можу
Терпіти свої думки.
Я намагаюся, чесно,
Але мені краще втекти.
Я десь заблукала на грані,
Де тихо і дуже темно.
І щось далеко, в тумані,
Ховається не даремно.
Кожен мій страх чекає,
Поки я відступлю.
Червоні очі палають
Та ждуть, ніби я втечу.
А там, в голові, надто темно
І холодно, мов узимку,
Покрита льодом поверхня
Кличе мене на зупинку.
Від страху так сильно ламає,
Стоячи під водою.
Ніч все сильніш наступає,
Вступаючи в гру зі мною.
І весь світ – це крихка порожнеча,
Збудована твоїми думками.
Слідкувати за ними треба,
Бо спотвориш її своїми руками.
Й кожен вечір таке буває,
Коли ти вже сам на сам,
Що крізь гадки свої блукаєш
І не знаєш міри часам.
А я втомилась терпіти
Цей липкий дотик жаху.
Від нього нема куди бігти,
Від нього я вже не втечу.
2
0
217
І більше я на тебе не очікую
І це була остання станція,
А до вагону більш ніхто так й не зайшов.
Я повернула всіх, кого я бачила.
Ти загубився в натовпі, а поїзд відійшов.
І це була його зупинка,
Остання за минулий шлях.
Я в цьому світі, як мала дитинка,
Що так чекала, потонувши в мріях.
Тепер мене везуть ще далі,
В майбутнє, де тебе нема.
Бо ти не був на тім старім вокзалі,
Не був, бо не хотів, тож я пішла.
В вагоні в мене мало залишилось,
Людей так п‘ять, що встигла я забрать.
Минуле вже для мене закінчилось,
Спокійно лежачи, в далекому із ящиків шухляд.
І більше я на тебе не очікую,
По коліям тут вже не їздят поїзди.
Якщо знайдеш якийсь – то приїзди,
Але без тебе я цей розділ і закінчую.
3
0
207
Ще одна спроба
Ще одна спроба
Покохати когось знову,
Але я не готова
Стримати своє ж слово.
Ще один раз,
Щоб поринути в чиюсь душу,
Але не в цей час –
Я відкинути цю думку мушу.
І дуже важко,
Бо не розумію,
Що коїться в моєму серці.
Я вибір свій робити не вмію,
Живучи в тому теплому серпні,
Коли я була розбита,
Проте злегка щаслива,
Коли я вже розуміла,
Що нарешті тебе відпустила.
Але, як подібно світу,
Що життя і є бумеранг,
І все повертається знову,
Як би ти цього не бажав.
І в мене вже сота спроба
Пройти крізь цей жах і біль.
І я вже давно не тримаюсь
За марево останніх днів.
Я тільки частіше спинаюсь,
Розуміючи втрату років.
І може б я дуже хотіла
Покохати когось знову,
Але більш немає сили,
Щоб довіритись чиємусь слову.
2
1
220
Усе минає з роками
Коли-небудь і цей біль пройде.
І мені дуже шкода, що не скоро.
Ти все зрозумієш згодом,
Осяяння прийде раптово.
І сидячи вдома одна,
Дивлячись на те старе фото,
Прийдеш до висновку, що
Врятувалась з тяжкого болота.
І все, що буває в житті,
Завжди має сенс.
Забудеш ті очі блакитні
Та ночі сварливих сцен.
Усе проходить повз тебе,
Усе минає з роками.
І з часом тобі вже не треба
Все те, що проклинала сльозами.
І навіть якщо не сьогодні,
То може, хоча б, через місяць
Ти скажеш собі, що «годі,
Відпускай, поки ще не пізно».
1
0
158
Чи так давно ти вже кохала?
А ти коли-небудь любила?
А ти коли-небудь втрачала?
А ти його давно забула?
Заради нього змін зазнала.
Як часто ти за ним страждала?
Як часто дратував тебе,
Що іноді себе не впізнавала?
Він твоє сердце вже не збереже.
А пам'ятаєш, як на нього ти кричала?
А пам'ятаєш, як зв‘язок втрачала?
А пам'ятаєш, що від нього бігла
Й до самого кінця тільки йому була ти вірна?
Давно його тепер пробачила?
Давно нормально по ночах спала?
Я сподіваюсь, ти за все йому «віддячила»
Й забула в миті болі як його звала.
Навіщо ти в життя своє його впустила?
Навіщо віддала, що мала?
Я думала, що ту любов ти вбила,
Бо про свободу так колись благала.
Навіщо душу відкривала,
Коли він двері тобі навіть не відкрив?
Що він робив ночами ти питала,
Поки він десь на стороні грішив.
Скажи, чи так давно ти вже кохала?
І як давно його й тебе нема?
Напевно, краще б ти його не знала,
Стираючи з зап‘ястя імена.
2
0
383
Та, що живе у минулому
Мене немає в теперішньому часі.
Мене зовсім у часі нема.
Я залишилась десь у минулому,
Заблукала там і зацвіла.
Проростаю давнішнім листям,
Розсипаюсь на полотні
Розбитим, згорілим будинком,
Збудованому на своєму ж тлі.
І в мене лишилось тіло,
Що проживає момент.
Душа думками шуміла,
А сердце розбилось вщент.
Живу я від сонця до місяця,
Дивлячись на стрімкий день,
І не знайду собі місця
Ні в лютий, ні в дожливий жовтень.
Мене тримають лиш спогади,
Які і зникають з часом.
Постійно живу в своїх мріях
Та сподіваюсь на краще.
Але вже пройшло стільки днів,
Проте я застигла у часі,
Ходжу по порослим слідам,
Блукаючи в зимовій чащі.
І день мій так схожий на інший,
Що дуже кортить кричати,
Бо я не витримую більше
Й не можу це все вже сприймати.
Через два місяці знову
Буде новий рік,
А я залишуся в цьому,
Напевно ще навіть на вік.
І тепер я зовсім не знаю:
Чи можу хоч щось змінить?
В мені давно потерпає
Та болісна перша мить.
І я ще вчуся тут жити
В хвилину, що зараз біжить.
Може мені все ж таки вдасться
Свою душу та сердце сцілить.
1
0
237
Плани
В мене на життя не залишилось планів.
Лишень жменька спалених мрій,
І їх попел згорів у густому туманів,
Розвіяний трояндою вітрів.
Я сиджу на своєму старому дивані,
Вглядаючись в темряву днів,
І від мене лишився холодний погляд
Та пульс долонь льодяних.
Я не бачу світла ні в уяві, ні в реалі,
Я не бачу проблеску див.
Горизонт з майбутнім для мене блукає
Та його вже не видно, він повністю зник.
А життя сьогодення тепер лиш лякає,
Проте кожен до цього, я думаю, звик.
Я б кортіла ділитися радістю, світлом
Та, на жаль, я не маю нічого.
Я сиджу на старому дивані і зникло
Все те, на що я сподівалася згодом.
В мене на життя не залишилось планів,
Тільки крихка та забита надія,
Що з часом все стане краще ніж зараз,
Проте вогонь в серцях крижаніє.
1
0
162
Багато мрію
Занадто багато мрію.
І мрії, розвіяні вітром,
Летять по просторому світу,
Хапаючись за души людей.
Занадто багато надії
В маленькому теплому серці,
Де плещуться в темряві ночі
Сумніви далеких років.
Занадто багато зневіри
В дитині, що стала доросла,
Що з віком, не знайшовши підтримки,
Йде шляхом своїм вже сама.
Занадто багато очікувань,
Занадто піднята планка,
Занадто високий ризик
Та страх – перекреслює все.
Неважливо, чи сбудеться мрія,
Чи будуть досягнуті цілі.
Не страшно все загубити,
Не страшно ні до чого прийти.
Набагато страшніше боятись,
Сидіти в комфортному місці,
По життю ніяк не розвиватись
Та до мрії сидячи «йти».
Опускаючи руки, сдаватись,
Навіть ще не почавши.
Важливо не в гонки гратись
Хто кращий, а хто, все ж таки, ні.
Не страшно, якщо нічого не вийде.
Ти, принаймні, дуже старався,
Поклавши на це свою віру,
Йдучи до своєї мети.
1
0
328
Як швидко міняються ночі?
Як швидко міняються ночі,
Та згодом приходять світанки?
Сльозливо дивляться очі
Як вітер гойдає фіранки.
Як швидко минають роки,
Залишаючи після себе попіл
Згорівших до тла мостів
Та холодний, льодяний спокій.
Як швидко минають дні,
А солнце сходить за обрій.
Живемо від весни до весни,
Встаючи що ранку о восьмій.
Як швидко минає життя,
Злітаючи з тебе, мов видих.
Ти жити його не почав,
Але вже шукаешь вихід.
Як швидко змінився світ,
Який не буде більш іншим.
Він на хвилину затих
Та став в рази спокійнішим.
Так швидко міняються ночі,
Встилаючі зорями небо.
Схожі на сяйво морів
Та на кохання ехо.
1
0
345
Behind my heart
Behind my heart
There is a story,
That you will never understand.
I have a lot of wound and gory
I'm literally bleeding in your hands.
Behind my heart
There is a pain,
That you have given me one day.
I can't resolve my issue, problem,
Because I love you, but can't stay.
Behind my heart
There is a hope,
That you so hard to try erase.
And i can't rip the solid ropes,
But you can see the suffer in my eyes.
4
7
429
Ashes & flowers
My heart is full of flowers,
My soul suffers from ashes,
Not only in hours,
I will love you in years.
I promise this is forever,
I promise I'll fall in love again
I'll never leave you, honey, never
My tears can't stop like heavy rain.
My heart is still full of flowers,
But soul suffers from ashes
I need more and more hours,
Cause i just wanna stop my pain.
6
2
574
You still remember me
I always protected you
And you gave me all
I couldn't pretend with you
And it was my fault.
I cannot believe in this-
You made me hurts
And I tried to forget you,
But my heart wants what it wants.
The time is going,
But nothing changing
I swear, i know it
you still remember me.
9
1
592
Golden rose
I don't want to forget you
You always stay in my head
I don't want to regret too,
'Cause I don't see in you bad.
I can't lose you,
Like I lose my rose
I don't want to hurt you,
Like I hurt my golden rose.
11
1
529
The blossom lullaby
I'll find you in the wish garden,
When you'll see that I'm falling down
The blossom lullaby will be loud
And you'll see thunderclouds.
I'll fall down from heaven
Straight into your hands
Although I have you forgiven,
But I don't feel living.
The blossom lullaby will be loud
And I couldn't be so proud,
You'll see thunderclouds,
When i'll be falling down.
9
0
509
