Весна

Лимон

Все ще весни немає... На дворі вже понад тиждень Як березень прийшов, Але зима все не відпускає нас. Невже весні страшно? Невже ти чогось боїшся, весна? Звісно ж... За вікном лютує війна, Ніби сніжна буря. За вікном вмирають солдати, Ніби соняшник тягнеться до сонця, Ніби маки проростають. А ті маки кров'ю политі... Сію сію поспіваю, Нехай ті маки ростуть, Нехай соняшник тягнеться й далі до сонця, То ж це добре. Отож, весна, чого тобі страшно? Ми тепер залишимось разом з тобою, Рідно, ненько, Ми нікуди не втікаємо, Ми разом! Війна закінчиться 9 квітня, Новий День перемоги відсвяткуємо На місяць раніше. Невже ми пережили новітню історію? Ми пережили всесвітню історію, Ми разом Вже назавжди. Весна поховає отих позорних Клятів іродів проклятих, А літо принесе нам нове свято, Новий День Незалежності! А літом пролунають дзвоники Щасливих людей. А ранньою весною Ми ще переживемо Цю новітню історію України. t.me/limonnoapel

2022-11-14 11:16:10

3

0

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3812

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11978