Весна

Лимон

Все ще весни немає... На дворі вже понад тиждень Як березень прийшов, Але зима все не відпускає нас. Невже весні страшно? Невже ти чогось боїшся, весна? Звісно ж... За вікном лютує війна, Ніби сніжна буря. За вікном вмирають солдати, Ніби соняшник тягнеться до сонця, Ніби маки проростають. А ті маки кров'ю политі... Сію сію поспіваю, Нехай ті маки ростуть, Нехай соняшник тягнеться й далі до сонця, То ж це добре. Отож, весна, чого тобі страшно? Ми тепер залишимось разом з тобою, Рідно, ненько, Ми нікуди не втікаємо, Ми разом! Війна закінчиться 9 квітня, Новий День перемоги відсвяткуємо На місяць раніше. Невже ми пережили новітню історію? Ми пережили всесвітню історію, Ми разом Вже назавжди. Весна поховає отих позорних Клятів іродів проклятих, А літо принесе нам нове свято, Новий День Незалежності! А літом пролунають дзвоники Щасливих людей. А ранньою весною Ми ще переживемо Цю новітню історію України. t.me/limonnoapel

2022-11-14 11:16:10

3

0

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3417

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4903