Що можна сказати про ранок у місті? Вулиці порожні – відсутні як пішоходи так і транспортні засоби. Лишень де-не-де можна зустріти одинокого пішохода або транспортний засіб, який за мить уже зникає з поля зору.

Генрі дивився у вікно й спостерігав за вулицею. Поруч сидів Джозеф.

- Що ж. Думаю скоро потрібно буде розпочати операцію.

- А яка буде назва?

- Бумеранг.

- О! Символічно.

Вони розуміли, що ця назва ідеально підходить, адже вони запланували помститися тим людям, які вбили дядька Тоні та його племінника.

- А Мері вже повідомили?

- Є один нюанс Джозеф! Вона не має цього знати, щоб винищити одразу всіх та не залишити корінь, який потім може пустити пагін.

- Але чому нічого їй не повідомляти? Вона ж голова сім’ї.

- Тому що потрібно вдати, що мене убили.

- А Ірен?

-З Юнаррі вже домовився. Він відправить її далеко, тому нічого не дізнається.

- А з сестрою так зробити не можна?

- Ні. Залишилось три потенційних кандидати на роль голови сім’ї.

- Ти, твоя сестра, і хто третій?

- Рамірес Ротуро.

******

Мері оглядала своє відображення у дзеркалі, перевіряючи в остатннє себе перед виходом – сьогодні їй мають вручити ключі від міста, а це чимала відповідальність.

- Привіт.

- Привіт, Генрі! Я рада що ти прийшов.

- Ну ти ж моя сестра.

- Ой дякую, хоч щось не забуваєш.

- Добре, що жартуєш, значить непотрібно тебе переконувати і тягнути силою тебе на вулицю. 

Вони засміялись і рушили до виходу де їх чекав чорний матовий лімузин. Генрі відкрив двері Мері, і після того, як двійнята сіли, авто повільно рушило у напрямку центру міста.

*****

Юнаррі стояв праворуч від карти й лазерною указкою активно показував й розказував присутнім учасникам. В залі, крім нього, знаходилось ще 29 осіб. Всі вони були у абсолютно чорних військових костюмах. У кожного було кілька пістолетів та гранат, а за спиною висіли кулемети та інша зброя. В усіх присутніх відчувалась аура людей, які уже не раз позбавляли інших життя.

Після завершення інструктажу всі розійшлись по командах, в кожній з яких було по 5 осіб. Четверо осіб, які належали до групи Юнаррі направились у гараж, куди їх заздалегідь направив їхній командир. Юнаррі вийшов з конференц залу й піднявшись на другий поверх зайшов в одну із кімнат.

- Вирішив перевірити чи я часом не втікла?

Дивлячись на цю старшу жіночку з мундштуком він задумався.А чи справді їй можна довіряти? Вона була тою, хто підіслав до Генрі тих дівчат, і вона допомагала сім’ї Ротуро. Проте, ніщо не заважає зрадити ще раз, чому ж Генрі їй повірив?

- Ех Юнаррі! Не мовчи – це страшно! Коли найманий вбивця мовчить він обдумаю слова, які планує сказати своїй жертві,перед її смерт…

- Ти надто багато фільмів переглянула, - перебивши й не даючи продовжити, добавив:

- Чому ти перейшла на сторону Руеро?

- Не повіриш, але бажаю стати чесною людиною, яка не буде боятись та переховуватись. І до цього добав старість й моїх дітей. Не хочу, щоб вони також йшли моїм шляхом….

У кімнаті повисла тиша. Вони двоє знали багато інформації один про одного, і звісно вони знали з чого починали, адже були знайомі змалечку.

- Знай! Якщо….

- Мені достатньо погроз Генрі, - перебила вона, й гірко посміхнулась.

- Не знав, що вміє погрожувати.

- Вміє! Ще й як. А чому він не став головою сім’ї ?

Юнаррі підніс голову вгору згадуючи, про те що йому розповідав Генрі, потім опустивши голову промовив:

- Ти не зрозумієш.

- Отже, причина справді є, і тобі відома. Як цікаво.

- Краще не лізь туди!

- Звісно-звісно. Можливо…

ДЗЕНь-ДЗЕНЬ…

Голосний звук, який долинув з годинника на руці Юнаррі перервав їхню розмову.

- Настав час фінальною фази.

- Ех, добре, не хвилюйся я нікуди не втечу, - і одночасно з цими словами вона встала із-за столу і показала свою ногу, на якій висів чималий пристрій на якому мигало кілька червоних лампочок. Юнаррі одразу догадався, що це вибухівка, і що її достатньо для того щоб знести весь поверх або й більше. Він поглянув на неї й промовив:

- Надіюсь після цього всього, ми спокійно зберемося та поспілкуємося. Думаю Ірен буде рада тебе бачити…

Вона мовчки кивнула ледь помітно щиро посміхнувшись. Після того Юнаррі покинув кімнату, вона відкрила ноутбук й почала шукати інформацію про те, чому ж Генрі не став головою сім’ї Руеро.

*****

Церемонія вручення ключів від міста пройшла спокійно. До Мері одразу по завершенні підійшло чимало фанатів, які бажали залишити собі на згадку фотографію з нею. Генрі,повідомивши сестру, пішов до лімузин аби зачекати у прохолоді. Через хвилину після того, які він сів у авто пролунав вибух, після чого спалахнув сильним полум’ям. Автомобілі, які стояли поруч відштовхнуло убік ударною хвилею.

У цей же день шість груп, кожна з яких налічувала по п’ять осіб без будь яких емблем, вихром пройшлась по усьому місту. У цей день чимало людей, які належали до сім’ї Ротуро, попрощалось із життям.