Великий густонаселений мегаполіс, це немов би величезний вулик. Проте, на відміну від вулика, якщо місті хтось не працює - тоді інфраструктура не руйнується. І це чітко помітно коли сонце опускається на горизонт й на вулиці появляться люди, які не знають, як же важко може бути працювати. Але це звісно не означає, що всі нічні дійові особи являються абсолютно непотрібні суспільству, адже відпочивати теж потрібно.

Біля одного із надзвичайно популярного нічного клубу стояли дві симпатичні дівчини. Одна із них була у чорно-срібному платі, а інша у срібно-чорному. Вони були немов одне ціле. Їхню зовнішність можна запросто використовувати для будь якої реклами. Крім цього у них була надзвичайно мила посмішка, яка, скоріш за все, розбила чимало сердець. Проте якщо уважно за ними поспостерігати, то можна звернути увагу на їхні погляди. Це погляди хижого звіра, який шукаю свою жертву, яку планує розірвати на куски.

-Емілія! Дивись он туди, - сказала дівчина у срібно-чорному.

Емілія повернула голову, у сторону на яку показала її подруга, і її на секунду, на її милому обличчі з’явилась зловісна посмішка, яка зовсім не підходила для такої дивовижної дівчини. Вона подивилась на Софі, яка перевіряла макіяж за допомогою маленького квадратного дзеркальця і після, зразу подивилась на сьогоднішню жертву.

Срібний позашляховик фірми мерседес зупинився перед нічним клубом "Ice star". До авто одразу підійшов паркувальник, який забирав автомобілі на підземну стоянку цього розважального закладу. Із авто вийшов молодий чоловік у сорочці та джинсах. Він передав ключі, щоб транспортний заклад поставили на паркінг, та повільною, але впевненою ходьбою, пішов у будівлю. За хвилину за ним зайшли й Софі з Емілією, які старались не випускати його із виду.

*****

Юнарі сидів у м'якому, зручному шкіряному кріслі на терасі. Перед ним стояла товстенька жіночка, у якої був розгублений погляд. Вже кілька хвилин у повітрі висіла тиша. Здалека почувся стукіт каблучків і за мить на терасі появилась дівчина з текою в руках. Поклонившись Юнарі, вона промовила:

- Вибачте, що затрималась. Вона сказала правду. Вона не має ніякого, до цих двох, відношення.

*****

Молодий чоловік зайшовши в клуб одразу підійшов до адміністратора, і через мить він направився у сторону одного із вільних столиків над яким стояла табличка: “Заброньовано”.

На його обличчі промайнула легка посмішка й він направився до цього столика, який забронювали за нього. Офіціантка, підійшовши, й побачивши хто саме підійшов до замовленого столика, здивувалась, й пішла по меню. Її здивування пояснювалось тим, що даний відвідувач, ніколи не приходив сам, й тим більше першим. Вислухавши його замовлення, вона пішла до барної стійки й за мить повернулась із двома стаканами наповненими рідиною світлого-вишневого кольору. Поставивши їх перед відвідувачем, вона пішла обслуговувати інші столики.

Емілія та Софі, зайшовши в заклад, одразу пішли до барної стійки й час від часу кидали погляд на молодого чоловіка. Проте, ні одна із дівчат, не помітила, що він сів за столик, який був попередньо заброньований. Приблизно через двадцять хвилин, Емілія, поправивши своє чорно-срібне плаття пішла у його сторону, а Софі залишилась спостерігати.

Емілія граціозно та беззвучно підійшла до столика, де сидів молодий чоловік, проте незважаючи на шумне оточення, він помітив, що до нього хтось підійшов.

- Привіт, - промовила Емілія, посміхаючись своєю легкою посмішкою, якою вона розтопила чимало сердець.

- Привіт, - відповів гість.

-Я, Емілія, і якби це дивно не звучало, у мене надзвичайно велике бажання із тобою познайомитись.

-Хм, ось воно що, - без емоційно відповів він, й добавив:

- Радий познайомитись Емілія.

- Ой, дякую, дякую. Просто мені здається я бачила тебе по телевізору, ти ж мабуть знімаєшся у фільмах?

- Справді мене показували по телевізору, - відповів він із легкою посмішкою, й думкою про те, що ж насправді бажає його гостя. Адже вже було зрозуміло що насправді їй це все не цікаво, тому, що вона навіть не поцікавилась яке його ім’я. Й одразу добавив:

- Я вперше у такому закладі, можливо порекомендуєш, що тут замовити й чим тут можна зайнятись?!

- Ти так сказав, ніби я постійно по таких закладах ходжу, - й зробила хмурий вираз обличчя, ніби вона образилась, й бачачи що її жертва повірила в те, що вона образилась, промовила:

- Я тут уперше, ось тому й стараюсь знайти когось, щоб повеселитись. А ще я сама, моя подружка захворіла, і я не маю з ким розвіяти депресію.

*****

Юнарі задумано дивився на телефон, розраховував всі потенційно можливі варіанти й раптом вигукнув:

- А якщо ти знову все продумав й ми всі знову граємо по твоєму сценарію!!

Оглянувши свій пустий кабінет, він знову заговорив сам до себе:

- Ех, це увійшло у погану звичку розмовляти з ніким...

Й важко зітхнув.

*****

Емілія та молодий чоловік уже майже годину сиділи за столиком та розмовляли на різноманітні теми, а офіціантка час від часу приносила різні безалкогольні напої, які вони вибирали разом із меню.

- Ну думаю його осатанній фільм був чудовий.

- Ну не знаю, чесно кажучи не бачила, - посміхаючись відповіла Емілія.

- Ку-ку, Генрі! - цей гучний, дзвінкий та водночас приємний голос долинув позаду молодого чоловіка, який зразу ж повертаючи голову сказав:

- Привіт, сьогодні, я ж все таки прийшов першим.

Емілія здивовано подивилась на нову дійову особу, і розмірковувала, як же їй дальше працювати із сьогоднішньою жертвою. Раптом, позаду долинув тихий голос, який належав офіціантці:

-Перепрошую, Вас кличуть, у віп зону.

Новоприбула дівчина подивилась на Генрі та Емілію, а потім на офіціантку й з незадоволеним виглядом пішла у напрямку віп зони. Емілія подумки посміхнувшись, поглянула на телефон, на який якраз прийшла смс від абонента "Софі": "Затримаю наскільки зможу, вперед на барикади". 

Генрі провів поглядом дівчину та знову звернув свою увагу на Емілію, яка тим часом вже поставила на столику два бокала із темно червоним вином.

- Вибач Емілія, але мені не можна пити, я сьогодні за кермом.

- Жаль....

Після цього слова, на обличчі Емілії був настільки жалісливий вигляд, що це помітили із сусідніх столиків, і Генрі почув різні фрази, які різали його слух: "От козел довів дівчину", "Олень", "Якщо він заставить цю милу дівчину плакати, я йому вріжу", "А з вигляду нормальний".

Але в наступну мить всі затихли, вони побачили як стрімко до них наближається дівчина, яку були покликали у віп зону, позаду неї чотири молодика, яких зразу можна описати одним словом - викидали. Один із них тримав одною рукою на своєму великому плечі дівчину одягнуту в чорно-срібне.

Побачивши цю процесію, яка якраз зупинилась перед ними, її непорушна маска, яку вона довго репетирувала, зникла, й у її очах появився страх.

*****

Чорний тонований хаммер їхав на високій швидкості по нічному місту. Поліцейські, сидячи в службовому автомобілі, які побачили цей позашляховик,  повернули голову вбік, вдаючи що нічого не бачили.

- Ех... Знову.

- Угу, - важким тихим голосом відповів другий поліцейський. Темно червоний Lamborghini, промчав повз них. В наступну секунду авто зникло за поворотом.

- Здається хамер - це Юнаррі. Але ж хто тоді кермує ламбою?- запитався перший поліцейський.

- Ти що не в курсі? Після того, як вбили Юліані, Юнаррі подарував своїй єдиній дочці авто. А враховуючи його професію, її ламборджіні ризикне зупинити або вкрасти лише божевільний.

- Ей! - вигукнув перший,- я не божевільний!!

- Та спокійно ти! Не збирались зупиняти. Чув що там стоїть крутий комп’ютер, автоматичне накачування шин, очищення повітря й багато іншого.

- Теж чув. Ходять чутки, що це броньований швидкісний танк.

- Можливо. Давай краще не будем їх обговорювати, а то, кажуть, стіни мають вуха.

- Повністю згідний.

- Он наш клієнт паркується під заборонним знаком.

- Ага, давай це ж наша робота.

*****

- Ну привіт, Емілія,- сказала дівчина, а її супровід став так, щоб Емілія не могла встати із столу, - Мені гидко, що ти сидиш поруч із Генрі, але якщо його така воля...

- Якась божевільна! - вигукнула Емілія, і хотіла переміститися поближче до Генрі, але той зупинив її, витягнувши долоню вперед, таким чином блокуючи її переміщення.

- Вибач Ге, але маю тебе розчарува...

- Знаю, -перервав її Генрі, й продовжив:

- Мері, мене попросили зіграти роль, щоб їх покарати та дати іншим урок. Але, думаю ніхто точно не розраховував, що вони підмішають щось у вино. А.... і бармен заодно з ними.

Емілія різко встала, і в цю ж мить вона відчула, як щось металічне торкнулось біля шиї і в наступну мить вона відчула що падає на землю. Але цього не сталось, її підхопив один із охоронців закладу, та разом із ще одним таким як він, який на плечі тримав Софі, рушили сторону чорного виходу.

Через десять хвилин, як всі чотири викидали покинули компанію Мері та Генрі, всі присутні в "Ice Star" вже заспокоїлись та продовжували розважатися. Згодом і двійнята перемістились із першого поверху на другий у окрему кімнату, де їх вже чекав голова охорони Джозеф.

- Доброго вечора! Мері! Генрі! - сказавши це Джозеф вклонився два рази.

- Молодець Джозеф! Ти старанно виконуєш роботу! - похвалила Мері.

Генрі кивнув головою та добавив:

-На скільки пам'ятаю, у тебе з наступного тижня відпустка. Вже запланував куди поїдеш?

- Так. Хочу знову в Каїр.

- Чудовий вибір! Правда Ге?

- Мері! Скільки разів тобі казати не скорочувати моє ім'я! - в цей час Мері махнула рукою та вийшла з кімнати, залишаючи Генрі та Джозефа одних. Посидівши, ще кілька хвилин у тиші, чекаючи, щоб ніхто не повернувся, вони розпочали свою бесіду.

- Ви плануєте щось розказати сестрі?

- Ні.

- Чому?

- Вона не повинна знати!

- Це добре що я служу і вірний сім’ї, а якщо треба буде давати їй клятву на вірність, Ви розумієте, що я не зможу це зробити!

- Так. Власне всі забули про клятву. Про неї пам’ятають лише декілька.

- Наприклад Юнарі. Думаю він почав підозрювати щось.

-Він точно не догадається.

- Впевнені?! Генрі витягнув свій телефон, покористувався ним менше хвилини, та поставив екраном на стіл. Потім, розвівши руки у дві сторони, сказав:

- Так. Саме зараз він їде сюди. І це звичайно йому повідомили інформацію про голову сім’ї Руеро.

Джозеф здивувався й закліпав швидко очима.

-Ха ха ха,- сміявся Генрі,- все таки, коли ти здивований, то дуже кумедний.

Джозеф похитав головою та посміхнувся, вони були давно знайомі й такі моменти повторювались часто.

- Правда про те, що ми організували перехват цих злодюжок, які засіли в нашому закладі йому не повідомили, - сказав Генрі й все ще посміхаючись добавив:

- Думаю тобі пора на робоче місце, а то треба ще інших гостей зустріти.

Джозеф кивнув, розвернувся, й пішов у сторону дверей, які у цей ж момент відкрились і зайшла Мері, а слідом дві офіціантки, які несли чотири закритих підноса. Поставивши їх на стіл вони вийшли. Не встигли вони вийти, як у кімнату різко зайшла Ірен. Проте, враховуючи те як вона різко увійшла, у наступні кілька секунд вона оглядала кімнату і мовчки стояла.

- Привіт, - одночасно сказали двійнята.

Проте відповіді не почули.

- Та не хвилюйся так, все добре з Ге,- сказала Мері ведучи свою найкращу подругу до диванчика, де сидів Генрі.

-Та не хвилююсь, - нарешті сказала Ірен, а її щоки почервоніли.

- Так от. Ге знав хто вони з самого початку, і що насправді попросили їх вивести на "чисту воду". Вино вже відправили на аналіз, бармен зізнався після нашого ввічливого допиту що він з ним та ще й здав інших.

- Так он куди ти ходила,- сказав Генрі, - він хоч ходити зможе після ввічливого допиту?

- Так, так. Йому всього лиш зламали  два пальця, а пізніше клеймо на руку поставлять.

Ірен присівши біля Генрі нічого не сказала, вона уже привикла що вони тепер покинули чесний та добрий шлях життя. Генрі подивився на годинник, який стояв у куті кімнати, потім поглянув у вікно, й промовив дивлячись туди:

- Все таки у мегаполісі неможливо насолодитись нічним небом...

Дівчата чудово розуміли, що це перехід від однією теми до іншої, але вони з радістю переключились, адже ніхто не мав бажання продовжувати говорити про злочинні теми.

*****

-Отже, виходить Софі та Емілія були вбиті по дорозі у офіс нашої охоронної фірми? І як же їх вбили?

- Ще точно невідомо, але скоріш за все дистанційний підрив вибухівки.

- Але ж ми забрали їхні речі! Вибухнув їх одяг?

- Ну не зовсім вибух. Скоріш мікровибух.

- Череп?

- Ні. Шия.

-Але ж радіопередавач малий, чи то скоріше чіп, значить вживили не давно.

- Не тільки це. Скоріш за все, за ними стежили, а після провалу вирішили прибрати.

- Ціль?

- Ви ж догадались уже, містере Юнарі?

- Не такий я вже й містер.

- Не ухиляйтесь від відповіді, будь ласка.

- Мішенню був Генрі. Вірно?

Джозеф кивнув. І в цей момент тишини, і він, і Юнарі повернули голову у сторону єдиного живого свідка – бармена, який був прикований до металічного крісла за руки й ноги, а також його шия була прикріплена до спинки крісла за допомогою спеціального кріплення.

****

Генрі проснувся рано - о восьмі годині. Вчора вони посиділи до третьої години ночі й потім Мері пішла спати у його кабінет в "Ice Star", а він пішов у свою квартиру, яка була у сусідньому будинку. Ірен же забрав Юнарі. Випивши стакан апельсинового соку, він промовив сам до себе:

- І все таки я надто часто бачу її, ту з якою маю звести контакт на мінімум.

Він зітхнув, й сів у крісло дивлячись на фотографію на столі. Через хвилину, узяв із столу планшет та почав переглядати повідомлення та новини, які на появились за ніч.

На фотографії була зображена Ірен зі закритими очима, яку на руках ніс Генрі, а на фоні була стара вілла дядька Тонні, яка горіла.