Мері сиділа у кабінеті й переглядала документи. Пройшло уже більше пів року, як вона стала головою сім’ї Руеро. Вона вже багато чого навчилась, і звісно її брат Генрі допомагав їй, проте зараз вона сиділа сама.

«Ти повинна навчитись азам, адже який з тебе тоді голова сім’ї, якщо ти не будеш знати елементарні речі!».

- ААААААААААААААААА! – вигукнула Мері, думаючи якби то йому насолити. Ці слова він регулярно їй повторював, і в неї інколи складалось враження, що він, перед тим як зайти до неї, їх повторює з листочка. Легенько постукавши себе долонями по щоках Мері продовжила роботу. 

Пройшла година і вона нарешті встала й пройшлась по кабінеті до акваріуму, який стояв у протилежній стороні від робочого столу, адже як був сказав Генрі: 

«Це допоможе розслабитись як під час робочого дня, так і по його завершенні».

В цей момент у двері постукали.

- Можете заходити!

- Привіт!

- Генріііііі, - Мері навмисно затягнула його ім’я, щоб він зрозумів, що сьогодні його чекає моральне знущання:

- Ти уже закінчив свою роботу, як юрист?

Генрі дивився їй прямо на неї, він знав її характер й знав - якщо обмане то буде дуже довго вибачатись та робити за неї її роботу, тому важко зітхнувши сказав:

- Так, на сьогодні й до кінця тижня уже повністю вільний.

- Це ж чудово – хлопнувши в долоні, і йдучи у сторону виходу добавила:

- Я теж завершила роботу на цей тиждень. Тому зараз планую втілити у життя одну свою ідею.

*****

Срібний Мерседес останньої моделі повільно їхав по вулицях мегаполіса. На перший погляд нічого незвичайного, але на ньому не було номерних знаків й це явно була найновіша модель, яка ще не вийшла на продаж.

Авто зупинилось біля великої скляної будівлі. Одразу було помітно що це був грандіозний проект. Але його чомусь закинули і зараз все скло було брудне, а зі внутрішньої сторони ще була захисна плівка заводу виробника. Через напівпрозору плівку та скло було помітно що у середині практично нічого немає, крім сходів.

- Ось і приїхали.

- Що ми тут забули Мері? – сказав Генрі вийшовши з свого новенького мерседеса, який він отримав офіційно за свою допомогу сім'ї Руеро. Мері посміхнулась і показавши рукою в сторону будівлі промовила:

- Це тепер твоя будівля. Вона оформлена повністю на тебе. Можеш робити з нею все що забажаєш.

- Насправді ти просто хочеш, щоб я відкрив там заклад відпочинку, про який колись дуже мріяв?

- Від тебе нічого не можна приховати!

Генрі й Мері посміхнулись один одному й одночасно вирушили до будівлі. Вони розуміли один одного без слів. Оглянувши всю будівлю, вони вийшли з неї та сіли у авто.

- Бачу тобі вона сподобалась?!

- Звісно Мері.

- Ти ще й ходив та робив замітки, вже багато ідей цікавих придумав?

- Е ні! Нічого ти не дізнаєшся, поки не втілю їх у життя! Так буде цікавіше!

- І чого мій брат такий злий?!

Генрі нічого не відповів, лишень посміхнувся.

- Підвезеш додому? 

- Звісно.

Під’їхавши до величезних воріт на околицях міста Генрі зупинився, охоронець побачивши їх відкрив ворота та пропустив на територію маєтку.

Зупинивши авто біля головного входу, Генрі попрощався з Мері й поїхав назад у місто. Він вже як рік часу жив на орендованій квартирі. Це було зроблено для того, щоб і він, і його сестра могли спокійно закінчити осатаній рік навчання. Або це просто була причина, яку вони озвучували для всіх людей. Поставивши авто на паркінг він направився у квартиру. Проте у цю ніч Генрі так і не заснув. 

Ранкове проміння освітило кімнату. Перед ноутбуком, на столі спав блондин, а поруч з ним було багато паперів, а ще більше лежало скручених у “м'ячик” на підлозі.

*****

Мері сиділа у своєму кабінеті і крутила на пальці ножиці. В двері постукали і в наступну мить одразу ввійшли.

- Привіт.

- О привіт, Генрі! Рада тебе бачити!

- Теж радий тебе бачити! Я нарешті теж закінчив університет!

- О! Вітаю!

- А ще у мене є сюрприз!

- Щось страшно. Він такий самий, як і твій їстівний подарунок? Якщо так, тоді поставлю його до того їстівного подарунка, що ти подарував коли нам було десять років.

- ХА! Ти здається цього ніколи не забудеш.

Генрі та Мері засміялись. Вони регулярно згадували про те, як він, коли їм було по 10 років намагався власноруч зробити цукерки, але в результаті вийшли зовсім інше.

- Ти вже виконала на сьогодні всі свої обов’язки?

- Так.

- Ну тоді поїхали на місце сюрпризу. Мері здивувалась. Адже Генрі не умів робити сюрпризи і його постійно оточувала аура холодного розрахунку, але вона спокійно пішла за ним. Йому вона довіряла найбільше з усіх людей.

*****

Мері одразу впізнала місце. Два місяця назад вона подарувала братові цю будівлю. Вся будівля була загорнута під темним поліетиленом, через який не можна було нічого помітити.

- Ну пішли всередину, - сказав Генрі й повів Мері за руку, за собою.

Це був інший світ. Зараз, воно дуже сильно відрізнялось від того що тут було. Це був надзвичайно красиво оформлений заклад й неможливо одразу сказати яка його основна мета: місце для діджея, чимало столиків, окремі напівзакриті кімнати, підвищена сцена й відкрита кухня. І це все було тільки на першому поверсі, а був ще й другий!

- Тут чудово! 

Вигукнула Мері й повернувшись побачила Генрі, який посміхаючись сказав:

- Ти перша хто це побачив, сьогодні буде запущено сайт цього клубу й оголошено про його відкриття.

- А яка його назва?

- Довго думав над цим. І врешті-решт вирішив назвати Ice Star.

- Чудова назва, - сказала Мері й подумки добавила: 

«Нарешті ти навчився придумувати нормальні назви для своїх ідей».

*****

Генрі сидів у кабінеті. На диванчику сиділа Мері. Вони явно були виснаженні.

- Фууууух. Нарешті закінчили.

- Ага. Перший місяць найважчий.

- Але він уже закінчився.

- Так, звісно.

- І твоя «Льодова Зірка» визнана найкращим розважальним закладом.

- Ну якби не ти нічого б не було.

- Ну не починай.

Генрі опустив голову, а потім встав й підійшов до сейфу. Відкривши його він витягнув папку й протягнув Мері. Вона здивувалась, адже на ній був напис: «Мері».

- Не питайся! – сказав Генрі, не даючи їй нічого сказати й одразу добавив:

- Це не дуже терміново. Візьми додому й перечитай. Якщо будеш згідна, тоді постав підпис.

*****

Мері сиділа на зручному білосніжному дивані й дивилась на нічне зоряне небо. Вона вже чотири рази перечитала папери, які їй дав Генрі.

Джозеф новий голова внутрішньої безпеки. Хоча він був хороший і його давно знаю та й вміння у нього добрі. Але чому ж, Генрі, вирішив не вказувати що він директор «IceStar»?! Питання Мері так і не отримали відповідь. 

Вона оглянула свою пусту гігантську і кімнату й зітхнула. У неї не було вибору окрім того як підписати всі документи у папці.

*****

Велика автомагістраль була не надто заповнена транспортом. Чорний позашляховик звернув на автомобільну мийку, яка знаходилась перед в’їздом у місто. Сказавши працівнику які послуги для свого авто він бажає, він пішов до лавочки яка знаходилась неподалік. На ній уже сиділа одна людина, авто якої, швидше за все вже обслуговували.

Помітивши що ніхто на них не звертає уваги молодший почав говорити:

- Документи уже скинуті на Вам на пошту.

- Добре. Після того, як перегляну, напишу Вам відповідь.

- Буду чекати. Наша угода все таки буде утверджена?

- Так. Мої люди перейдуть під твоє керування. Створення нового екстреного каналу зв’язку уже розпочато.

- Чудово. А медузи перейдуть під моє керування?

- Медузи і ще одні, мабуть захочуть нейтралітет. Але згодом вони перейдуть під Ваше управління.

- Звісно. У них не буде іншого вибору.

- Капітан нам не перешкодить? 

Молодший на мить хитро посміхнувся, але потім його обличчя прийняло спокійний вираз:

- Ні. У мене з ним уже давно підписаний один договір. О. Моє авто вже покупали. Гарного Вам вечора.

Молодший пішов у сторону авто, яке виїхало з автомобільної мийки й через хвилину на автомобільній станції миття залишився лишень один чоловік, який не був клієнтом.