Я йшов собі по вулиці, ще повинен був бути один урок – Захист вітчизни. Але кому він потрібен взагалі? Коли на нашу вітчизну будуть нападати? Зараз мирні часи. Що станеться? Тому я йшов в гуртожиток. Ще можна завернути у найближче «АТБ». Купити енергетик, бо якийсь я втомлений.

Це було десь початок зими 22 року. Я – вчився на першому курсі музичного коледжу, і грав я на народному інструменті під назвою домра. Ви навіть навряд чи знаєте як вона виглядає. Можу сказати, що це щось по розмірам схоже на балалайку, але кругла і з 4 струнами. Ну і ще тільки тому що вона кругла, то і звук трішки відрізняється від балалаєчного.

Так, я забув представитись. Звати мене Ді… (ой, ми ж без справжніх імен) звати мене.. ну хай Максим. Мені скоро буде шістнадцять років, і все що для мене зараз є цікаве, так це музика, психологія, і ще раз музика. Тут потрібно пояснити. Я дуже люблю свій інструмент і мені подобається грати. Коли я граю, я зовсім не схож на підлітка з малозабезпеченої сім’ї.. я стаю мистецтвом. Я об’єднуюсь з музикою. Тільки я, і домра… це прекрасне відчуття. Тепер про психологію, що ж в ній такого цікавого? Я любив читати, але не те щоб дуже. Мене складно назвати розумним наприклад. Вчуся в коледжі я на два три, ну максимум 7. Загальні дисципліни типу економіка, історія, математика мені не цікаві. Але наприклад фізика. А особливо квантова, психологія, соціологія - Це куди цікавіше. Мені подобається вивчати людей. Мені подобається маніпулювати ними. Мені, як і кожній нормальній людині подобається влада. Психологію я вже вивчаю як 3-4 роки. Я багатьом допомогал вирішувати їх душевні проблеми. Я був цілителем і хірургом, який зашивав те, чого не існує - душу (частіше це були все ж такі ж підлітки як і я, але це не важно) майже завжди в мене виходило. Але нещодавно трапилась трагедія.. моя подруга, а також мій пацієнт зробив спробу самогубства. Перерізав вени. Як банально, але як ефективно.. спішу вас заспокоїти, з нею все ок. Вона проходить терапію у інших психологів. Але я допустив помилку. Із-за мене дівчина майже покінчила з собою. Це не дуже. Мене могли і відправити у дитячу колонію, якщо б знайшли наші переписки. Але я просто міг би мучитися поїдаємий своєю совістю.

Так, ще потрібно буде купити сигарети.. закінчуються.

Мій путь лягав з нового корпусу (який знаходиться у центрі міста) через «АТБ», старий корпус і в гуртожиток нашого музла (муз. коледжу) можна було б ще завернути у старий корпус, взяти кабінет і позайматися, все одно у общазі нема чого робити. А з іншого боку вже хочеться їсти. А може вже хтось з сусідів по кімнаті дома. Можна буде поспілкуватись о чом небуть. Я тихесенько прокрався через комендатшу вона в нас те ще чудовисько. Але іноді все ж таки з нею можна якось домовитись. І за порядком вона не те що б дуже слідкує.

Гуртожиток у нас двоповерховий. На першому знаходяться хлопці, на другому дівчини. Посередині комендантша. Тобто вона розташувалась прямо по середині сходів. І там сидить. Караулить. Коли мене селили в кімнату, там вже було двоє учнів. Один – Льоша на 4 курсі. Він естрадний піаніст, грає неймовірно. Він кращий з піаністів у цьому закладі. А другий – Андрій, він на третьому курсі, гітарист. З ним я більше спілкуюсь, бо він такий же лодиряко, як і я. Він також як і я не полюбляє уроки і все, окрім своєї гітари та дівчини. Як на мене це ідеальне положення – любити тільки свій інструмент, свою музику, і свою дівчину, яка може бути як другом, так і гарним партнером, самі знаєте де;)

На місті був тільки гітарист. Наш піаніст мабуть все ще сидить за фоно та готується до якогось заліку. У них там на четвертому курсі дофіга усіляких заліков, це капець. Ми поїли разом з Андрієм найкращу їжу для студентів – мивіну, і я сів, вирішив тут пограти гами, навіщо йти у корпус, якщо можна позайматися і тут.

(Андрій) – слухай, до нас же підселили когось з кулька (кульок це студентська назва куль. просвіту. це конкуруючий з муз.коледжем заклад. Там теж є музичне виховання, але все ж таки не таке якісне як у нас в музлі) переселили до нас в гуртожиток. Нічого про це не чув? Будемо йти знайомитись? Все ж таки нові сусіди…

- Ну можна буде.. але це обов’язково? Захотять самі познайомляться.

- Та давай сходимо, ну чо ти? Нелюдяний ти якийсь..

- Хапх, ладно, давай, пішли

Ми зібрались, ти потопали на другий поверх. Так, наші нові сусіді були гарненькими дівчатами, одній було десь під 19, іншим двом 15 та 16. Поки ми підіймались, нас майже спалила своїм поглядом комендантша. Та ми намагались не звертати на неї уваги. Страшна тьотка. Всіх трьох дівчат поселили в одній кімнаті, так що добре, не потрібно було бігати туди сюди по всьому другому поверху. Як їх всіх звали я точно не пам’ятаю. Та і навіщо воно вам. Бо ту дівчину, на яку вам потрібно звернути увагу звали Нікою (прям як богиню перемоги) вона сиділа десь у кутку, вся така трішки зачухана, мов тільки що прокинувшийся птах. Волоси стирчали як тільки вони бажали. Руки її постійно щось перебирали, кудись тягнулись, і знов опускались на коліні. Вона була чудна, дуже чудна дівчисько. Перший контакт з нашими потенційними ворогами або колегами по дз пройшов нормально. Якщо чесно, то потім ми з ними майже не спілкувались. Але ось Ніка мене якось зачепила, і потім я ще не один раз до неї навідувався.

Як оказалось, вона цих сусідок своїх і не знала до переїзду, вона жила у своєї сестри на квартирі. Але потім вони щось дуже посварились, і її просто вигнали. Так собі історія. Ну буває. Вона хоча і була трішки рострепа, була дуже цікавою співбесідницею. Ми з нею після знайомства майже кожен день ходили до парку, чи просто сиділи у кімнаті гуртожитку та знов і знов спілкувались. Я майже підсів на неї. Мов вона була наркотиком, а я необачним студентом, спробувавшим цей заборонений плід. Я все більше і більше, і ще більше увязал у цій дівчині. Таке відчуття, що Ніка була не богинею перемогу, а Афродітою.. але я не знаю, що в ній настільки мене повергло у любов. Не знаю, і навіть зараз з точністю сказати не зможу, але все ж таки чомусь я її кохаю. Досі.

Таким прекрасним чином ми проводили весь свій час. Гуляли, спілкувались, додались до нашої програми розваг ще поцілунки. В неї був якийсь містичний хлопець, але навіть Ніка не розуміла чи то дійсно хлопець був, чи ні. Короче я вирішив, що вона буде тільки моєю, і допоможуть мені всі знання про людей.. але зараз щось мені підказує, тоді я дав маху. Бо щось зараз складається відчуття, що всю ситуацію контролювала все ж таки Ніка. І перший раз у ліжко залізла до мене вона, а не я.. ви зараз будете у шоці (це вже було 10 лютого). Лежу я якось вже збираюсь спати, і тут якимось чином моя Ніка заходить у кімнату. Вона якось пройшла мимо монстра на сходах, і спокійно прокралась до мене. Її не дуже смутило, що окрім мене було ще двоє у кімнаті, один з них заснув, а інший перелістував стрічку тік току. Вона залізла до мене під ковдру і обняла…. Тут я повинен був все саме цікаве для вас пропустити, але цієї ночі нічого не трапилось. І наступної. І ще місяць ми просто лежали поряд. Обіймали один одного і раділи з того, яке круте у нас життя.

Як я вже сказав це тривало ще два-три тижні, може трішки менше. Потім у нас відбувся той самий перший раз. Як же мені його описати… просто розумієте, нам було 15 років, як це могло ще у нас статися. Це знов таки було у незручному твердому ліжку на першому поверху гуртожитку. Льоша десь бродив, може гуляв з кимось, а Андрій на цьому тижні їздив додому. У нас був цей пресловутий презік, і ми спробували. Було смішно, трішки не зручно. Зовсім не романтично. Так що навіть описувати нема чого. Як можна сказати я просто декілька разів ткнув в неї і на цьому все. Можливо ви скажете що просто я не романтик, можливо ви будете мене засуджувати, як взагалі можна про таке говорити, і тим паче займатися сексом у 15. Але це було моє рішення, і Ніки, це вже трапилось, і від цього нікуди не подітися. Так що більше тут нема о чом говорити.

Зараз початок весни 23 року. Ми сидім у підвалі музичного коледжу. Над нами літають усілякі залізяки. Я не знаю наскільки це весело, але хоча б Ніка поряд. Ми разом. З нами все добре. Ми ще не знаємо, як довго буде йти ця війна, і ми не будемо знати і через рік – як ще довго буде йти ця війна. Але все ж таки зараз значно легше переживати і виживати, ніж у другу світову або першу. Зараз є сучасні технології. Більш стабільне світло. Нормальний зв’язок. Всі блага цивілізації. У кінці березня ми переїхали у інше місто, до мене додому. Оскільки Ніка не мала батьків (точніше мати була, але їй було байдуже), то ми поїхали до мене разом. Ми вчимося разом, живемо разом. Спим разом. З нами все добре, у нас все ще є майбутнє.

Особисто мені байдуже, у якої країні буде це майбутнє. Так, зараз мене всі заплюють, але це моє власне мислення – що мордор, що Україна, що Захід. Всі вони однаково погані. Так що різниці де жити я не бачу.

Пройшов ще рік, вже лютий 23 року. Війні вже майже рік. Зараз наше з Нікою життя виглядає не так яким воно чисто теоретично повинно бути у 17 років, воно виглядає буд то ми замужня молода пара, яка планує своє життя. У котрих спільні інтереси, спільний дім, спільна сім’я. Але що буде з нами далі? Не відомо. Ми не знаємо навіть що буде завтра.