Привіт. Мене запросили до цієї книги і попросили розповісти свою історію.

–Розкажи спочатку трохи про себе.

–Окей.

І так, звати мене Таня, мені п’ятнадцять, та скоро буде вже шістнадцять. Зараз я виїхала з Херсону та перебуваю у Вінниці. Я професійно займаюсь карате. Мій тато тренер з цього виду спорту, то ж це він мене і привчив до нього.

Зараз, останні декілька місяців, ми вихідними їздимо з ним до Києва і назад. Проводимо там різні зібрання каратистів, де проходять такі більш великі тренування, і майже мінізмагання.

Ну і на одному з таких я і познайомилась зі своєю... долею? Я ще до пуття не знаю, ким він мені приходиться. Але ідея про те, що він і є моя доля, мені доволі подобається.

Все, на цьому зі вступом, мабуть, все. –Тепер, будь ласка, розкажи про те, як проходить твій ранок.

–І це типу зблизить мене з читачами?

–Ну типу того :)

–Такс.. ну що, я прокидаюсь, снідаю, далі.. ну, а далі, як піде, якщо це робочий день, там уроки і т.д., то йду сідаю за уроки, якщо уроків нема, і це вихідний або взагалі канікули, як ось зараз літні, то можу піти погуляти, якщо не жарко, або помалювати, або що завгодно, можу навіть просто замкнутись в своїй кімнаті та танцювати під тік токи...

–Добре, ти казала, що займаєшся з самого дитинства карате, тебе до цього привчив тато. Скажи, як ти займаєшся? Як проходять в твої тренування, коли ти сама? Ось вийшла з ранку після свого сніданку, і йдеш там на спортмайданчик тренуватись. Що ти там взагалі робиш? Просто фізична підготовка, чи є якісь там особливі вправи з карате?

–Є.. ну так є, звісно сама фіз. підготовка, потім я працюю над технікою, далі що там далі йде. Бій з тінню. Ну і в принципі все. Ох… Я і забула, про що ця книга.

Одного такого раннього тренування я зустріла хлопця. Ох, яка ж заїжджена фраза. Але ж так і виходить, зазвичай ми зустрічаємо своє кохання десь в повсякденному житті, нічого не показує нам, що ця зустріч змінить твоє життя надовго, чи не на завжди. Ніякої чарівної музики з неба не лине, квіти не розквітають водночас, навіть вітер не стихає, щоб голоса тих, хто зустрівся, було краще чутно. То ж і цього разу я на того хлопця навіть уваги не звернула. Не до того було. Плюсом, я була в навушниках, то ж і не чула нічого. Позаймалася собі та й пішла додому. А той весь час просто сидів на лавочці та втикав в телефон.

Наступного дня це також повторилось. Я займалась, а той сидів там же, мов приклеєний. Але цього разу ще і підглядав за мною, чудний хлопчисько. Далі мене майже тиждень не було на тому майданчику, то ж і хлопця того я не бачила. Він був точно старший за мене. Думаю, йому було приблизно 17-18, а може і більше. Хтозна. На вихідних ми знов таки поїхали до Києва, і знов у нас були тренувальні зібрання. Коли ми розбились по парах, то я стала з... так, з тим самим хлопцем. У долі іноді дуже прямолінійні рухи, ніякої елегантності. Як я тепер знаю, звали його Андрієм. До мене він ставився привітно, але в спарінгу пощади не давав, хоча і я його декілька разів добряче відлупцювала;) Коротше, після того дня в Києві в мене все тіло боліло. Тренування там завжди жорстокі, але, як втішний приз, я пішла до магазину «Глобус» та купила собі книгу. Ще не починала читати, але друг казав, що цікава. Називається «Квіти для Елджерона». Потім ми з Андрієм зустрічались ще не раз. Наступної зустрічі на майданчику, де я провожу зазвичай свої тренування, він дав свій тг, та зараз ми спілкуємся по вечорам і там теж. Він цікава людина, багато чого знає, і, можливо, навіть колись закохається в мене. А ось чи покохала його я? Не знаю. З одного боку, він ідеальний (наскільки взагалі можуть бути ідеальними люди), з іншого, я розумію, що він набагато старший за мене (йому дев’ятнадцять). В нього будуть свої інтереси і своя дівчина-однолітка. Та, я вже думаю, що йому зі мною не дуже цікаво.

–Ти себе накручуєш... ти взагалі себе не любиш, тому, мабуть, і накручуєш. Ти, Тань, знаєш, як я відношусь до відносин з такою різницею в віці, особливо, коли хлопець старший.

–Хапх, дуже негативно, постійно вважаєш, що той з молодшими дівчинами, тільки з-за того, що «однолітки не дають».

–Во-во, так я і вважаю в більшості випадків, але цей. Я його знаю тільки з твоїх розповідей, тому саме про нього я мало чого зможу сказати, але я знаю тебе, і можу з твердістю сказати декілька речей.

Перше: ти точно зможеш постояти за себе, як в фізичному плані, так і в моральному. В тебе майже нема психологічних травм. Ти здорова людина, з нормальною психікою, яка вміє здорово мислити. Ти зможеш зрозуміти, той він, чи ні, навіть коли буде стадія закоханості.

Друге: ти цікава людина, в тебе є багато таких якостей, котрих так не вистачає іншим дівчинам. Якщо б я захотів, то з легкістю закохався в тебе на повному серйозі. Ще раз скажу, ти цікава людина, Таня. То ж не принижуй себе, май нормальну самооцінку

Ну і в принципі все, головне, щоб ти це зрозуміла, а далі пробуй, можливо, він той самий. Поживемо– побачимо

–А третє? Повинно ж бути ще й третє.

–Ну... можна і третє. Ми ж з тобою будемо продовжувати спілкуватись, і я точно зрозумію, якщо ваші відносини підуть не по тому напрямку, якщо це стануть не здорові відносини. Ну, ти зрозуміла. Тоді я тобі нагадаю це, і в тебе буде більше шансів встигнути завчасно вийти з таких неправильних відносин.

–Це якщо ти все таки зрозумієш... а я в цьому невпевнена

Ти просто боїшся кохати, це нормально. В твоєму випадку. Та і я тебе не змушую, роби, що хочеш, але будь я на твоєму місці, то я б спробував знайти ідеального хлопця, і не спробувати стати його дівчиною. Це не нормально!

–Ну, не знаю, не знаю…

Так вони і сперечались постійно. Наш коментатор і автор книги та Таня. Десь на протязі тижня, або навіть більше, він постійно доказував їй – спробуй. А вона, мабуть, боялась. Потім ця тема розмови була зачинена, і ми, мабуть, і не дізнаємось, що ж там вийшло у тих двох каратистів.