Перо vs Диктофон

Хонна

Ось раніше як було, Сідаєш ти за стіл, і під вікно. Дивишся на ліс свій власний, Там гектарів з двадцять.. Його було насаджено давно. Береш у руки декілька листів пергаменту, Кладеш на стіл, і достаєш перо. Заточуєш його, обмакуєш в чорнила, І пишеш власне про любов. А зараз все з одного боку і простіше... Ти можеш навіть не писати ті слова. Береш у руки диктофон, Та наговорюєш собі вірша. Але тоді було натхнення всюди, То природа надихає, То твоя прекрасна муза. Зараз з пунктом муз складніше дуже. Приходиться шукати кляті ті слова, То по свалках емоційних, То по сборищах психічних травм..

2023-07-24 19:45:42

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Хонна

дякую Вам) зараз моє натхнення то книги. З котрих млжна підчепити деякі цікаві ідеї) і як для віршів, так і навіть для власних книг🙃 особливо цікава класична література. Ну наприклад: Бальзак. Саме його я зараз перечитую, і там млжна знайти деякі цікаві речі. А також "Війна в Мир". Не знаю, правда, як зараз відносяться до такої літератури. В сенсі російської. Але чесно, ось читаю я ту війну, і стільки схожого з теперішнім часом знаходжу. Росія якою була, такою і залишилась, ні краплі не змінилась. І це теж доводі цікавий досвід. Ну і ось, книги, то зараз є моїм натхненням, вот все що я спочатку хотів сказати😅😅

Відповісти

2023-07-24 19:51:07

Подобається

Хонна

спеціально для Вас (ну і для себе звісно) я скажу Вам на вушко, що планую зробити щось типу маленької збірки віршів, котра буде розказувати про різних богів давньогрецької міфології. Не знаю як воно буде виходити, але початком став той вірш про Морфея)

Відповісти

2023-07-24 20:05:48

Подобається

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1630

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12001