Вірші
Ода майстра підземель
Він ожив!!
Він ЖИВИЙ.
Вони (ті дві людини)
Вдихнули в нього життя.
Вони виконали всі мої мрії.
Я пограв в днд
Я провів цю гру.
Не очікував я тих поворотів.
Мій до цього безликий світ
Ожив, він став світом реальним
Для мене, і для пригодників.
Я не знаю..
Можливо це все ілюзія тільки.
Бо світ то відсутній
Є тільки думки про події у ньому.
Можливо живим відчув себе я
Цього то не вистачало...
Мені. Все життя?
4
0
134
Одноманіття
Вечеря, сон, ранок,
Чисті зуби
Сніданок, школа чи робота,
Вечір..
Сон, сніданок, коледж,
Чи дит. садочок,
Знову вечір,
Черговий вечір.
Одноманіття, сум, нудьга,
Знов робота?
Знову вечір?
Безсоння, телефон і тік ток стрічка.
Ранок, чисті зуби та сніданок.
Знов яєшня?
Знову кава?
Садочок/школа/коледж/офіс...
Таке життя, його змінити можна.
Але потрібні деяки зусилля.
Потрібне не просте бажання,
А тільки праця, над собою,
Велика праця.
4
4
123
Вишня
Вишня, старе дерево стоїть біля будинку мого.
Іноді сороки співають на ньому,
Хоча.. як можуть співати сороки?
То ж не музика, а якесь повне лайно.
А взагалі то з вишнею пов'язано багато історій.
Колись, сто років тому,
Тут проходив кобзарь, і співав про пригоди.
Його слухало ціле село,
Воно називалось... Ай, вже не помню.
Потім, тут знаходилась віла.
Хто тут мешкав, мені невідомо.
Але то були гарні часи,
Під деревом писались чудові, і дивні вірші
У погожу погоду.
Зараз же тут знаходиться місто,
Хоча і не центр, околиці тільки,
І тут, біля вишні, приватний будинок.
Тут зараз сиджу я,
І це дерево знову натхненням повно
3
2
128
Емоції
Не кожному дано відчути.
Різні почуття..
Хтось не відчуває, уявіть
Любов.
А для когось злість невідома наука.
Так, прикиньте, хтось не відчуває
Радість.
Для когось все життя
Суцільна мука.
Для когось неможливо,
Розслабитись від келиху вина.
А хтось не може кайфанути,
На тусовці в клубі
"Дивнії Дива"
І що я можу зрозуміти.
Кожен унікальний.
І не всі відчують саме те,
Що і ви у ці моменти.
Кожен бачить світ по своєму.
5
2
111
Зустріч світів
- Смотрю я на небо,
и вижу жизнь
- А чого не державною?
Холоп ти князівський
- та розумієш, мужик,
я не умею говорити чистою, солов'їною.
Ми живемо не в Україні.
А у "великій імперії".
Наша мова з тобою - українська
Признана мовою селюків панівських.
- О, розумію тебе, ці довбані розуміння
Ще довго будуть в головах людства.
Але з цим не треба миритись,
Треба йти бунтом!
- Це ти зараз такий сміливий.
Подивився б на тебе я тоді.
В моєму часу то ми - нелюди.
Наше життя - просто майно чиєсь.
- Так, життів багато забирає кожна революція.
Але якщо ви тоді не побореться за наші свободи,
То сьогодні, прямо як зараз,
Ми будемо вмирати за рідну землю, та за рідну мову.
Ти кажеш, що ми тільки на язиках - сміливці.
Але по факту ми більш патріоти.
Ми готові вмирати й вбивати, тільки..
За для своєї - волі.
4
2
168
Двадцять четвертий
Через два місяця двадцять четвертий.
Через два місяця вже новий рік.
Ось, я уходжу в нього без тебе.
Назавжди залишишся ти в голові моїй - тут.
Всі ті чудові, приємні моменти.
Закінчились на початку літа цього.
Все, більше не існує тебе і мене.
Залишився я, і тільки я перейду в двадцять четвертий.
Цей рік унесе все, і гарні й погани спогади.
Цей рік був останній для мене.
Коли я кохав...
Коли я так сильно кохав одну тільки тебе.
Кому цей вірш присвячується, знають ті, кому я розповідав, а всім іншим знати й неважливо)
4
4
134
Щастя
Є такий настрій...
Щастем його звуть.
Так, я розумію, він рідкисний
Але не зря йго всі так полюбляють
В кожного щастя - різне
Кожен щасливий по своєму.
Для когось, ранкова прогулянка з собакою
Для когось поцілунок коханої.
А в когось доведена божевільна теорія.
Але чогось, ми всі щасливі однаково.
Так, хтось більше чи менше,
Але щастя, це почуття одинакове.
Для всіх, і для кожного.
Але як його описати
Не приводячи прикладів?
З наукової точки зору?
Щось по типу "це все робота дофаміна"
Або з точки зору поета
Щастя, це коли земля зустрічається з небом.
Коли ти знаходишся на тій тонкій межі.
Між божевіллям, і божеством.
Між раєм й аідом.
Можна так описати щастя...
Є ще багато розказнів.
Але точно ми передати почуття це не можемо.
Добре, що хоч його відчуваємо,
Щастя це, безтурботне;)
5
1
183
Твій світ
Без кохання..
Без життя.
Без розуміння також,
Можливо безсердечно
Але так є, і зветься це -
Буття
6
1
143
Місто
Всі розглядають місто вночі
Тоді здається воно "незвичним"
А чому ми не бачимо всієї краси
Днем, коли все добре стає видним?
Так, можливо і буде сонце ярким,
І народу буде час пік.
Але все таки, ви побачите місто справжнім.
Живим, а не тим, що спить.
Ви зрозумієте, наскільки тоді галасно.
Або навпаки, ви знайдете тихі місця.
Місто воно ж цікаве,
В кожну пору року буття.
5
2
108
Осінь
Калюжа, кофе, тепла ковдра
Ноги мерзнуть, руки теж
За вікном дощара ллє цілодобово.
І ти існуєш, не живеш.
"Буття - така непізнана матерія
Її не можна зрозуміти.
Ви просто живете, як тії звірі", -
Це філософів пора нещасних
Одні коти нормальні
Вони з'їдають все
Та восени, коли у всіх апатія
Вони лежать, мурчать тільки для тебе
6
1
99
Мертвих кохання
Музика - Шопенів вальс
"Забутий вальс"
Танцюємо в просторому залі,
Але.. в пустому залі
Ми кружляємо по паркету,
Воском всипаному паркету
Замість стелі ми бачимо небо,
Нічне, беззоряне небо.
Тільки свічки освітлюють нас
Канделябри сальних свічок.
Ми кружляли у танці вдвох
Одні, тільки вдвох.
Мої очі зустрілись з її очницями.
Мої губи торкнулись білих її зубів.
7
5
159
...
І знову ніч,
І знову я лежу один
В наушниках фонк лунає важкий,
А я мрію про щось тут собі.
Уявіть, в мене вперше за місяць
З'явився вільний час
А я, чогось, ідіот - сумую.
Та думаю, про себе, про вас
Мабуть треба себе відволікти
Знов забути реальність
Від неї далеко втекти
І залишитись в мріях
Назавжди
5
0
131
DnD
(вірш другий)
Історії, інтриги любов.
Плут, крадіжки й пригоди
Келих вина, червона та кров.
Меч гострий, фоліант наготові
Бард і пісні, повія чекає монету
Там старий дід дає нам завдання.
Там будуть дракони і перемоги
Підземелля, страхи і довгі дороги
Це все ДнД, гра не соло
Для друзів твоїх багатьох.
Тільки для вас все,
Буде постійно як внов
7
3
131
Вона
В якусь темну і теплу ніч
Ми будемо сидіти поряд
Ти заспіваєш мені всі пісні
Що створила за життя не таке вже довге.
На даху ми сидітимо, попиватиме з одної банки вино.
Ми дивитимось в очі шукаючи
Заповітні серця в них і бажане слово одно.
А коли ніч закінчиться
Відколи ранок засвітає
Ми будемо сидіти, обійматись
І дивитись - вдаль,
На нескінченне і велике місто.
P.S для кого цей вірш, я не знаю) мені впала у голову такий сюжет, і я його втілив😂
6
2
113
Захід
Так, то ввечорі було
Я заглянув у відчинене вікно.
Там було красиво,
Захід сонця панував
А я дивився,
І кофе попивав.
4
1
120
Час
"Минуле", "Майбутнє" - все зайве
Тільки Теперішнє - справжнє
"Завтра" і "Вчора" взагалі не важливе.
Тільки сьогодні живу я як завжди
5
2
78
Вестерн
Туман, жарко, дихать нема чим.
Пил, іржання лошаді, лінь навкруги.
Револьвер на поясі, муха жужить.
Треба йти полювати, вставати - лінь.
Законник курить біля салуну
Скоро нап'ються люди,
Та буде у ньому (в салуні) смута.
Біля дверей розвалився пес.
Наче чекає він їжі, смачного,
Але виглядає мов вмер.
Мій кінь випрошує яблуко,
Де ж взяти, нема його в мене
Подивився в кишеню - два бакса і центи.
Треба йти заробляти...
Можу піти грабувати,
Можу напасти на потяг,
Можна і просто йти полювати
Або взяти на замовлення "голову".
Можна спитати в місцевих
Може кому допомога потрібна,
Але ні, ну точно не зараз
На мене чекає ще довга мандрівка..
6
2
100
___
Пляшка віскі,
Кров на столі
Бурбон на смак
Але пече всередині
- Останні слова?
- Бувай, брате.
- А потім що?
- Все, nothing
Він нічого не відчував
Тільки кулю в серці
А можливо ще болі смак
За близьких, що також вмерли.
2
0
146
...
Я ревнував її до каплі
Вона ж полюбляла дощ.
Вона не така й ідеальна,
Але я прив'язався, що ж..
Вона приділила трохи уваги
Я уявив, що назавжди.
Але пройшов рік, або більше,
І все, нема моєї коханої.
Будь то тепер..
Якщо я тепер покохаю
Звісно ж, все буде інакше
І буду тепер об'єктивним.
Ні, не буду, мабуть, кохати...
5
5
105
Цвинтар добра
Ніч. Темрява. Ніде ні звуку
Заходиш і простягаєш в невідоме руку
Ти хочеш знати більше
Адже не віриш в світову багнюку
Торкаєшся вологого хладного каменя
Проводиш рукою по літерах:
«Цвинтар добра», - там написано:
«З минулого й до майбутнього дня»
Руки тремтять, з очей полились сльози
Знайшов місцину попри всі погрози
Не вистачить ніякої прози
Щоб записати всі метаморфози
Можливо і сонце скоро підійметься.
Може, і стане довкола світло.
Але тут, на цьому цвинтарі,
Завжди буде туманно і тихо.
Що ж особливого такого
У цьому цвинтарі добра?
Та все насправді просто
Це є єдине місце де відчуєш ти, хоч крапельку тепла
Вірш написан у співавторстві з
https://www.tiktok.com/@soulspn?_t=8fluGYwd3Be&_r=1
4
1
125
Ніч
Ніч - темна, життя нема
Я давно загубив вже
Своє останнє й надійне Я
Біль, в очах моїх.
Ніч закриває буття
Я б може і жити хотів..
Чому ніч захоплює душу мою?
Там тільки темрява й злоба
Я більши жити так не хочу.
Не по мені ця свобода.
4
2
159
Вечір
вечір - книжка в руках
ноги ковдрою вкриті
захід сонця - краса
я все сижу, та всюди погляд кидаю
думки в хмарах літають
і каву гарячу собі попиваю
слухайте, життя це чудово
кожна мить незабутня, й чудна
але все таки, вечір, і кава та книги
я люблю це, тільки я і життя
5
1
99
Вигорів
Закрийте вуха,
Я збираюсь душу відкрити.
Готові? Не чуєте, добре.
Сука, як мене заїбало все.
Всі бажання зникли в мить,
Колись я хотів ще жити,
А зараз, якось і ні.
Все, чим палав я раніше,
Тепер просто зайве, пусте.
Всі ті танці, вірші і красивії книги,
Тепер лиш старая мрія,
Що в мені відтепер не живе.
Я залишив змагання з долею клятою,
Я тепер находжусь "На плаву".
Я зайвий у цьому світі.
Всі, як і завжди, краще існують самі, в однину.
Не потрібен я нікому.
Чорт! Ну і ладно, окей.
Якщо всім начхати на мене,
Пущай, байдуже.
Я все одно продовжу займатись своїм.
Я стану кращим в кожній своїй меті.
Хтось геній від початку свого існування,
Хтось постійно лізе вперед,
Я ж маленька миша з амбіцієй,
Я тихенько прогризаю дорогу на верх.
7
3
167
Світанок
Ніч, хоча вже ні,
Є сонце
Воно ось-ось прокинулось від сну
Величезні вежі електромереж
Потріскують від вологості минулого дощу.
А я все сплю.
Це звичайна вулиця,
Але вона незвична.
Кожен черговий світанок вона якась нова.
А я постійно сплю у ці прекрасні миті.
А я все сплю,
і сонце спати мені заважа
По завданню спілки @LiteraryFortress
5
0
107
Про все
Бачення моє просте
Няня повинна слідкувати за дітям.
Та звісно не пускати їх до різних ям.
Мара має чаклувати, це святе.
Рада рішення приймає
Та дав на всіх постійно давить,
Весна життя дарує, всіх щасливіть.
І надія вас тримає..
Що там далі.. якір. Той завжди тягне.
Ритм в серці все лунає.
Мистецтво звісно для нас все,
А волосся невгамовне лізе до мене в лице.
Вірш написаний для того,
Щоб всі знали, що і як.
Тобто не робіть дурного
Це для вас такий натяк;)
По завданню спілки @LiteraryFortress
3
0
100
Ресторан
Стоїть в центрі міста ресторан
Він новий, але складає давній враз
Він цікавий й в моді зараз,
Це біла хата, і в кутку її тапчан.
І у всіх гостей екстаз
Дівчата зайшли в ресторан,
Замовили страв більше десятку
Але потрапили в мережеву пастку,
Вони сторіси роблять до мозолів та ран.
Ні, щоб поїсти спочатку.
Робота третього дня
За завданням спілки @LiteraryFortress
4
4
114
Спогади минулих літ
На шафі стояв світлинник.
Був він запилений трохи.
давнім та наче забутим.
Коли ж протирав я ту шафу.
Згадав про світлинник старий.
Відкрив наобум десь всередині його,
І мене накрили спогади відтоді.
Я побачив давно померлу бабусю,
Молоду, красиву, вона посміхалась йому,
Усатому діду, що сидів біля неї,
Пихкав люлькою весь час без жалю.
Перекинув сторінку я далі,
Там чорно-білим виднівся прадід.
Лице його було втомленим мале,
Очі сумні, але все ще жваві й живі.
Прогорнувши в кінець світлинника того,
Побачив дупцю малую свою
Я купався у ванній із піною довго,
А мати фотографувала «на пам’ять» наче цілую душу мою.
Завдання другого дня спілки @LiteraryFortress
9
0
175
Ляльковий Кіоск
Ляльковий магазин. Темрява.
Іграшки стоять нерухомо,
Кожна як жахлива статуя.
Живим він був століття тому.
Хлопець заліз рудоволосий
В магазин за папіросою.
Ті там з минулої осені
Були, «прикрашали» полицю.
Він взяв одну, закурив її
Тоді сам вийшов на вулицю.
Перетворився в сивого він.
Лячно в кіоску ляльковому.
Вірш зроблений для флешмобу @LiteraryFortress "Тиждень покращення поезії"
4
0
161
Що зі мною?
Останнім часом сам себе лякаю...
І мов все гарно у житті,
Знайомих купа, всі шикарні,
І сам подобаюсь собі.
Я став поетом, я пишу вірші!
І музику свою складаю.
Я піаніст, письменник і спортсмен.
І все таки, яке оточення чудове в мене,
Яких прекрасних знаю я тепер.
Але, весь час стою я за стіною.
Вона така прозора й тонка,
І постійно відчуваю, я - самотній.
Вся музика довколо мовчазна.
Всі розмови, всі знайомі,
Вони назовні все стоять.
Вони щось кажуть - я не чую.
Ця клята перемичка перед мною
Заглушає все, що розмовляє там.
І наче все в житті як завжди.
Ті самі яркі кольори,
Але контраст занадто слабкий.
Яскравість максимальна теж таке собі.
І знаєте, всі мої рухи,
Мов з великою затримкою завжди.
Доволі часто себе бачу
Від третьої особи - зі спини.
Я хочу знов відчути звуки..
І яскараві різні кольори.
Я хочу чути повну гучність музики,
І голоси своїх товарищів.
Я знаю, прорвати стіну складно.
Вона міцна, хоч прозора й тонка.
І поки що для мене невідомо,
Як буду я долати мною ж зроблений капкан.
7
4
128
У темряві сумної душі
Всередині пусто і темно.
Кожна стіна дуже чорна, як перо від ворони.
Стелі, підлога – все темрява.
Висить одне дзеркало тільки розбите.
Воно витокує не світ -
Там тільки тьма.
Ця темрява немов прокляття,
В ній сховалася моя душа,
Самий лиш морок в цій кімнаті,
Відблиск світла надію лиша...
Що зовні кімнати мені не відомо.
Говорять краса неймовірна панує,
Говорять, що там все кольорове,
Що там все різнобарвне,
І таким і повинне життя було бути
Говорять, в різнобарвнім тому світі
Щоранку сонце сходить і сідає,
Там ростуть і дерева і квіти...
Та шлях назовні вартові охороняють...
Їх імена - мій страх, моя самотність,
І не знайомі мені радість, безтурботність...
Вірш написаний у спілці @LiteraryFortress
У співавторстві з
@sandrine_ukrainian
5
9
156
Клавіши фортепіано
Чорна, біла, біла, чорна
Ре дієз, мі, фа й соль бемоль.
Клавіши виглядають однаково.
Кожна на вигляд - одна.
Але це тільки так зовні
Звучати - це їх головна і єдина мета.
Кожна має свій певний
Не повторний іншими звук.
І не можна сказати,
Хто з них співає красиво,
А хто звучить як простий шум.
Я не можу їх порівняти.
Вони всі унікальні, але..
Разом вони більш цікаві.
Разом акорди, суспільство,
Це щось вже нове!
Вірш написан для спілки
@LiteraryFortress
5
2
144
Лицар в сучасному світі
Початок – рідний дім.
Кінець – навіть і не знаю…
Що ж між іншим і он тим?
Життя усе моє в середині.
Чи повернусь на початок?
Чи одразу на кінець?
Відповіді ніхто не дасть.
Все залежить від вищих сил.
А зараз я відкриваю новий світ
Тут таке все брудне..
За високими стінами скла
Не бачу я зовсім світлого неба
Тут все не по честі
Хлопець отримав тіло юної леді
За якісь паперові монети.
Цей світ такий дивний.
Він новий та водночас старий.
Я впізнаю закони вулиць де в беззаконні зростав я.
Та церкви в котрих вимолював краще майбуття.
Все як колись.
Я це все вже бачив.
Вони поб'ють це дитя ледь не до смерть.
Їх ніхто не покарає.
Він сам їх каратиме.
Заради чого я навколішках молився?
Заради чого боровся?
Заради чого усе це було ?
І ось настає вирішальний момент.
То кінець й для мене, й для світу
Нащо жити для такого майбутнього
Тут не місце ідеалам, й надії.
Все закінчу я зараз – прям тут.
Все одно ніхто не помітить.
То кінець для славного роду мого
То кінець – а тепер харакірі
Вірш написаний у спілці @LiteraryFortress у співавторстві з @SandraMey
4
5
198
Кімната
Я підходжу до дому.
Відкриваю сталеві двері,
Вони заржавілі, старі.
У будівлі темрява повна.
Збоку звичним жестом відшукую кнопку.
Натискаю - у відповідь світло
Мені неприємно, пліснява тут.
Я знімаю зимову й важку свою куртку.
Кидаю на чорне офісне крісло,
Воно старе, й все в пилу.
Йду до дивану - воно в куту кімнати.
Падаю на нього, й книжку беру.
Вона вельми цікава, чи то про пірата,
Чи драма в коханні про трьох..
Короче забув я вже про пиляку.
Забув й про запах плісняви в темних кутах.
Я лежав собі на дивані
Я читав, чи вже спав.
Але історія гарна була.
5
5
149
Мені сімнадцятий минало
Мені сімнадцятий минало,
Я грав у шутер на компі.
Чи то герцовка геть упала,
Чи я не знаю, як мені.
Але так ліньки, ліньки стало,
Що гратися я вже не міг...
Зівнув, й поїсти почалапав.
Духмяну каву смакував
На підвіконні розмістившись.
надворі спека, в хаті - класно,
Кондишин паше на всі сто
Жую пєчєньки...
7
5
201
"важливі" питання
Коли почалась вічність?
Можливо завжди.
Але для всього є початок та кінець,
Чому ж не зараз?
Як створився світ?
Теорій сотні.
Але яка з них правда, а яка брєд?
Відповідей ніщо
Тепер спитаємо про душу
Що вона таке?
І знов здогадок купа
І знов не знаємо ми точно
Що, і як, і де.
Залишилось ще декілька питань
Наприклад смерть,
Та життя за межею її.
Ну тут я маю відповідь одну.
Як помремо, то дізнаємось про все.
5
6
142
Один з безкінечності
Музика б'є мені в уха
Вона біль мого серця все глушить
Вона закриває мене від світу всього.
Я не чую його, тож не існує його.
Лице моє сховано під чорною маскою.
Не треба, щоб люди всі бачили
Що коїться з тим, хто під нею.
Музика загоює мої рані душевні.
Хоча від кого ховаюсь весь час я?
Всім начхати на мене.
Кожен зайнят чимось своїм.
Кожен думає тільки про себе
І я тільки один.
з багатьох, з безкінечності.
4
4
164
Вклонись мені
Імператоре!
- спочатку вклонись мені.
- ми не маємо часу, ми розгромлені.
- не зневажай мене, холоп.
Те, що програли ми битву,
Не значить, що програли війну.
- Імператоре, вони стали під стінами пів години тому.
Чекають коли винесуть тіло ваше
І бажано голову від нього окремо.
- Варвари! Чорт!
Чого раніше не попередив ти мене?!
Я вклонявся вам, мій імператоре...
6
4
175
Οὐδέν
(Nothing)
Тьма, іскра, сяйво, вітер, холод,
Тьма, іскра, вогонь, пожежа, злива,
Тьма, холод, мрак, біль, душа, осколки, кров, муки, Чорт!,
Тьма, гнів, дикість, божевілля, смуток,
Тьма, туга, горе, пригніченість, депресія
Нічого.
3
12
168
Ніж - ψυχοκτόνος
(Душевбивця)
Сонце спішить, ранок свіж.
Квітне літо, хмар ніде.
Серце плаче, гордий ніж,
Встромлен у душу мені.
Я поки, нажаль, живий,
В тілі енергія є.
Але то покрив пустий,
Всередині мрець живе.
4
5
142
Обрубані крила
Як виглядає Ікар?
Красивий юнак з білими крилами
Спина прямая та груди вперед.
Все життя для нього пригода весела.
Але можливо було так раніше
Всі мали право на мрію
Кожна людина вірила в те що хотіла.
Всі мали право на крила...
А зараз що може звичайний "Ікар"?
Сидіти в офісі, розбирати купу паперових справ?
Що може митець у душі,
Робити у світі сучасного зла?
Зараз кожен "Ікар" йде під сокиру..
Їм обрубують крила,
І тільки світло згасаючих мрій,
Витікають з ран на згорблених спинах
3
8
220
Ήφαιστος
(Гефест)
Гефест, ти великий творець,
Ти інженер, ти – винахідник.
Ти створив купу дивних речей.
Звісно часто роботи твої,
Приписують іншим.
Да Вінчі вигадав гелікоптер?
Ні, то твої замальовки.
А Гутенбергзький станок,
Що надрукував стільки дивних книжок.
Це теж твоя винахідка.
А що скажеш про ДВЗ?
Він є в кожній машині.
І це ти створив – власноруч.
Все це шедеври твого геніального мозку.
Тільки одного я зрозуміти не можу.
Навіщо ти винайшов порох.
Навіщо атомна бомба?
Чому ти це робиш?
Навіщо нам зброя?
Хоча не треба тебе винуватити в цьому.
Скоріше за все, ти робив це на благо - для всіх,
Порох потрібен для феєрверків.
А атомна бомба спочатку була
Джерелом нескінченної енергії.
А люди, паршиві, винайшли гріх...
3
6
137
Острів самотньої душі
Вірш написан у співавторстві з генієм, під ніком @sap_fire
Приблизно два дні тому
Я зрозумів, що бажаю від цього життя -
Я обрав для себе мету.
І зараз літак везе мене у невідомі місця.
Мій шлях був довгим.
Серце хотіло тиші, душа - змін.
Я відчув цей поклик,
Вийшов за межі "звичного", приборкав сплін.
Ось вже поряд - самотність моя,
То царство душі, спокій моїм відчуттям.
Нарешті опинився я сам.
Більше жодних людей, і ніяких соціальних ран...
Все пронизано тишею.
Незвіданий острів дарує спокій.
Віднайшов себе справжнього,
Зцілив свою душу від полум'яних мрій.
Я сиджу на пірсі, все сам
Навіть птахи ті чудові, тропічні
Не відривають мене від загоєння давніх травм.
І тільки хвиля тихенько шепоче мені:
- Поринь у глибини себе, віднайди
Музику серця свого в цій тиші.
Вийди за рамки минулого, залиш сни.
Не зупиняйся ніколи - то смерть для душі.
4
4
179
Ζεύς
І був він там,
Сидів на троні він.
То дім його
Небесна скеля та.
Олімп – то дім царя.
Він перший бог, отець великих багатьох.
Громовержець Зевс – син вічності.
Він вбив його, пошматував його.
Отця свого, але живим залишився.
Його називають суворим.
Його називають могутнім.
Але ніколи не скажуть про нього – добрий,
І не почуєш від нього жодного слова подяки.
Він завжди самотній, він завжди один.
Кожен цар, навіть бог, - одинокий.
Кожен король тільки один.
Тож характер, як ти розумієш
Зевс має не дуже.
Його блискавки завжди сердиті.
Він завжди похмурий.
Жодна фреска не зображає
Царя всіх богів, що сміється.
І ніколи про Зевса не скажуть – доброзичливий.
7
6
154
Мохіто
Дискотека, дівчата і бар
Мохіто з льодом, та з рота йде пар.
Від музики не чутно власних думок.
Тіло танцює, і алкоголь діло зробив своє, так!
Там якась гарна тіло своє рекламує
Мохіто із льодом, кров у венах вирує.
У кальянній диму десь з тонну.
Той курить кавун, там п'ють водку.
Життя як ніколи солодке.
Мохіто із льодом - перемелена м'ята із водкою.
5
6
182
Διονύσος
(Діоніс)
О, гості мої, дорогі,
Який я щасливий, що ви завітали до мене!
Давайте но вам покажу,
Свої володіння маленькі.
Дивіться, он там то кінець
Виноградного поля мого.
Усього пів кілометра.
А за пагорбом тім виноробня стоїть.
Коштуйте, коштуйте ці грони мої.
Це найсмачніші, що є на планеті.
Тут понад двісті різних сортів.
Це, наприклад Французький Шардоне,
Там Сен Лоран і Марсан.
Тут чудова земля, саме для цього,
Щоб вирощувати цей виноград,
Щоб робити Чудове вино!
Пройдімо до робочого місця мого,
Он туди, так, за пагорб.
Не бійтеся, дітки, ви їжте його.
Чого грони такі он великі?
Та, найкращі грони - мої!
А ось це моя виноробня,
Красуня скажу я сей вам.
Тут я роблю вино вищого сорту.
- найкраще у світі, ми зрозуміли вже, так!
О, зараз такі технології,
Люді ці винайшли, ех
Температура бродіння до сотої градуса.
Кислота ягід не більше й не менш.
То в мене вино все просте,
Не заморочуюсь сильно я так.
Вино моє ліпше,
І тільки тому, що
Душу свою в нього я вклав!
6
6
180
Запах сухої трави..
Вона була так близько від мене.
Губи торкались вуха мого.
Я не бачив обличя її,
Вона обіймала зі спини тіла мого..
Я дивився вперед,
Але відчував тільки дівчину ту.
У спину впирались груди м'які,
Волосся її лоскотало шию мою.
Я дивився вперед, де нічого не було.
Від неї пахло бузком квітучим -
Чарівної сили парфуми.
Її руки, сильні й красиві
Обвивали плечі мої все спускаючись вниз.
Кожен дотик її настільки був ніжний,
Що дихати я зовсім не міг.
Вона шепотіла на вухо мені.
Я не розчув жодного слова
Вона щось казала, а я був німий.
Тільки запах я чув від слів тих.
Її подих, як свіже скошене поле
Її запах, свіжої майже сухої трави...
4
5
202
Νίκη, παύσον
(Ніка, припини)
Ох уж ці перемоги...
Якою ціною зазвичай їх сягають.
Перемога в війні, або навіть просто у спорті.
Стільки зусиль, втрат, розачаруваній.
Ох, перемоги - солодкий то дар.
Але чи варті вони того болю.
Перемігши самотнім залишися - сам.
Страждають серця, зникають життя всіх героїв.
Війни - то ігри богів.
І сотні тисяч забули, що таке мир.
То слово "перемога" вже здається пустим.
Але Ніка, обіймаєш ти крилами світ.
Ніка, врятуй нас від боротьби
За світло вуст твоїх чарівних
Врятуй, і не змушуй йти по головах друзів своїх
Будь ласка, богинє..
4
7
176
Стан душі
Божевілля - єдиний мій стан,
Коли я відчуваю себе спокійним.
Божевілля.. тільки тоді я справжній,
Тільки тоді я - вільний.
5
0
182
Крапля дощу
Краплі крови застряглі в траві
Моє тіло лежить,
Пустий погляд спрямован до верху.
Кров проникає у землю,
Грозові хмари закрили все небо.
Перша крапля дощу впала на мене вночі.
1
0
155
Нормальний божевільний
Всі кажуть, що вони нормальні.
Я ж вважаю, що вони психи.
Всі називають мене божевільним.
Я ж просто живу іншим.
Що з того, що я вдягаюсь не так,
Як то прийнято в соціумі?
Що тут такого, що я особливий?
Що хочуть ці люди від мене?
Коли вони всі звичайні.
І тільки я один - Індівідуум.
Всі люді говорять.
Що мозок мій набекернь.
І це тільки тому, що
Думки мої - справжні.
Я не пов'язан із людством нічим.
Все тому що я Божевільний,
Все правильно?
Саме значення слова яке, уявіть!
Я вільний від бога.
Із-за решіток законів своїх він мене звільнив.
Я вільний від себе.
Я вільний від всіх
4
0
204
Ἡ εὐλογία τοῦ Ἑρμῆ
(Благословіння Гермеса)
То був хлопець у плетених чоботах.
Сам не високий, з чорним волоссям.
На вустах панувала посмішка змовницька.
Очі іскрились від веселості і трішки від подиву.
Він дивився на мене,
Чому посміхався - мені невідомо.
Що хотів від мене я також не знав.
Хлопець просто дивився,
А в очах вогонь все палав.
Таке відчуття в мене склалось,
Від хлопця з чорним волоссям в чоботах,
Що сам він не знав,
Навіщо мене зупиняв тою дорогою.
Ми стояли на вулиці людній.
Повз проходив народ.
Хтось оглядався на мене,
І хлопця у дивних чоботах.
Хоча більшість бачили тільки носа свого.
Ми стояли, дивились один одному в очі.
Ми стояли - я, від подиву
Він - змовницькі.
І вже я збирався йти далі.
Просто повернутись спиною до нього,
Як він поклав руки мені на плечі.
Він сказав одне слово: "Удачі"
Бог мандрівників був то,
Я отримав від Гермеса наставлення.
Мені побажав бог у моєму поході
"Удачі"!
5
1
168
Ἄνιβις
(Анубіс)
- Хто ти?
- Анубіс, провідник мертвих
- Ти з Єгипту
- Але ж я безсмертний..
- Анубіс, пишу я про греків
Краще за тебе Харона візьму.
Він хоч і не бог, але виконує роботу твою.
Ти помер з тисячу років до того,
Як з'явився навіть перший тітан - Кронос.
Ти вже не живий, ти не бог.
Анубіс, ти сам довів себе до світу того.
- Але, я жити хочу!
Я також безсмертний,
Я бог, потойбічного неба.
Я бог, що показує путь останній
Кожній живій душі!
- Точніше мертвій...
5
1
149
Ἀρης καὶ οἱ υἱοί αὐτου
(Арес та його сини)
Поле, трава вся прибита к землі.
Небо багряне, сонце заходить.
Раніше зелена трава теж червона від крови.
А кров та на полі -
Наслідок чергової війни.
Над місцем поразки остання гарпія зникла.
Всі воїни пали, орудія кинуті.
Трупи лежать, їх очі виклювані -
У воронів зараз пір іде.
По мертвому полю йде воїн.
Він одягнений у старую зброю -
Лати на ньому, плащ червоний.
Шолом закриває обличчя,
Але його очі.. то просто глазниці.
Його очі - то вогонь битви.
Арес.. бог воїн, не знає жалю,
Він не знає болю.
Арес - отець Жаху і Страху.
Вони трійкою ходять до бою.
*Фобос і Деймос, що в перекладі страх і жах - два сини Ареса, бога війни.
5
5
181
Αἰδώς
Тільки один з великої трійці
Тільки один є нормальним
Тільки один з трьох братів є великим
Тільки один з них людяний.
Зевс, Посейдон і Аїд.
Один, що небом керує,
Він цар всіх богів.
Він один є могутнім.
Іншій моря підкорив.
Вся вода на планеті,
А це більша частина землі.
Посейдон за барона сидить там
Він - головний.
А третій ізгой,
Його під землю загнали.
Навіть в родині своїй він чужий.
Це Аїд, і тільки мертві його полюбляють.
Тільки в царстві свойому він свій.
Аїд ніколи не зрадив дружину
Персефона - то щасливіша жінка з богів.
Він був чесним, не мстив жодній людині.
Не заздрив, не воював.
Він найкращій з богів.
6
6
181
Ἀφροδίτη
(Афродита)
Всі називають тебе - любов.
Я ж кажу, що ти вбивця.
Для душі ти погибель і кров,
Що затікає мені у серце.
6
5
153
Παν - ὁ θεός ὁ ἤδη θνητός
(Пан- бог, що вже смертний)
Десь далеко у лісі
Було спражнісеньке літо.
Цілодобово, цілороково
Там панувала тепла погода.
В тому лісі дім був без даху.
А у домі лише одне ліжко стояло.
Воно було теж дерев'яне,
Як і сама ця малесенька хата.
Хто ж оселився у лісі в горах,
Біля озера такого прозорого,
Як кришталева сльоза молодої,
Дівчини, що чиста своєю душею.
То була територія Пана,
Чоловіка з ногами козла.
Це король всіх сатирів - Він пан їх.
А його королівство - поля!
Пан панував над природою.
Тож він пан був всієї планети.
Його царство ліса, луги і поля
А іноді навіть все небо!
Всюди де є щось живе,
То царство великого бога.
Божества - що давно вже як смертний...
Він вже на порозі кінця.
Пан помирає, а з ним і планета,
Дика природа: луги, ліса, небо.
Виновні тут люди..
Бо вони самі вже стали богами.
Вони вирішають долю планети.
Тож боги тепер не потрібні.
А Пан - то перша.революційна.жертва.
5
6
228
Ἰανός καὶ θύραι
(Янос та двері)
Два лиця, одне тіло,
Мета теж одна.
Дати зробити всім вибір,
Складний, чи важливий,
Їм пофіг, мета все одна.
Два лиця, хоч душа в них єдина
Звичка казати "сам до себе́".
Він не псих, то бог вибору.
Янос, з ключем,
А за ним дві мети.
Яку обереш, яку ти відкриєш?
Ключ то один, а вибору два.
Янос, та його прокляті двері.
За одною смерть, за другою дива.
5
11
148
Νότος, Ζέφυρος, Εύρος και Βορέας
На поличці стояв глечик,
Він був старий, і майже вже репнув.
Я сидів, поглядував все туди –
Дуже боязно, бо відчував в ньому силу.
На ньому виднілись написи чотири.
Першу що розгледів - слово Нот.
З давньогрецької це південь значить,
Або як можна перекласти - Бог,
Що керував південними вітрами.
Друге слово майже стерлось,
Але то певно був Борей,
Він приїхав з півночі своєї
І схопив з собою вітерець
Той за комір всім залазив.
Третього Еврокл звали,
Напис був чіткий.
То вітер зі сходу, він заїжджий.
Покинув замок свій міцний,
Що десь на островах японських,
Досі ще стоїть.
Ну четверте слово всім знайомо.
Літерами давніми написано – Ζέφυρ
Він штормить постійно з заходу,
Він нагадує весну,
Він вісник нової пори.
Я отямився раптово,
Поглянув на кувшин,
Він тріснув, тільки шийка залишилась,
Міцна, ціла, і написи на ній –
Нот, Зефір, Еврокл і Борей.
3
3
108
Ἶρις
Що то за сяйво
Далеко у небі?
То Іріда крила свої
Розгорнула по всій цій планеті.
Це тільки заломлення світла,
Що і показує всекольорову палітру.
З білого, чистого сяйва з'явилась вона.
Веселка Іріди -
Єдина, одна.
7
8
206
Νέμεσις
(Немезіда)
- Диви, яка то дивна дівчина стоїть!
- А дійсно, вона ні на кого не схожа..
- А лице, лице її!
- А що з лицем?
- Воно в тканині..
- Але ж не все воно обгорнуто шовком?
- Ні, тільки очі, а точніше око одне.
І шовк не червоний,
Багряний - від крови її.
А в руці та дівчисько тримає кинджал..
Хто вона можливо спитаєш ти?
Сам не знаю, але..
Вона нагадала легенду мені.
Легенду про бога -
Точніше богиню помсти.
Та звала себе Немезідою.
І девізом її було щось по типу:
Там око за око, життя за життя.
Вона все карала, вбивала,
Ну мстила кратко говоря.
- а може.. а може дівчиська вон та..
- що, думаєш, до нас завітала Немезіда? Богиня?
- Диивааа...
- Ну не знаю, реально незвично дивитись
На маленьку, без ока, з ножем.
Тож може все бути,
Можливо богиня ця зараз когось покарає..
- Можливо, надію не нас,
- Та ну, то було б ваще вже!
7
5
250
Отруєне кохання
Καρδιά κελάρυσε μελωδίαν άφωνον,
Ψυχή αποκρύπτει τα μυστικά της,
Έρωτας, ως δηλητήριος όμβρος,
Κατεβαίνει κάτω, προς την γην,
Εκεί που στέκεσαι - αφωνίας.
Серце ллє мелодію без слів
Душа тайни в собі носить,
Кохання, отруєним дощем,
Спускається униз, на землю,
На котрій стоїш ти - безмовний.
2
2
109
Пробіжка
Ранок, ще сонце не зійшло
Тільки перший промінь
Зазирнув мені в вікно.
Я сидів собі на ліжку,
Намагався розпахнути очі.
Я збирався на пробіжку..
Йшов по вулиці до стадіону,
Всюди напівтемрява, туман.
Птахи вже почали розпівуватись,
А я ще позіхав.
Стадіон, розминка, сонце в очі.
Навушники вдягнув, музику вімкнув.
Трава в росі, тож ноги змокли.
Я побіг, востаннє позіхнув.
3
0
244
Єв.Геній - найкращій друг
Я читав книгу,
Сидівши на лавочці в парку.
Я дивився в страниці,
Але тексту не міг зрозуміти ніяк.
Це був сон, що мені снився.
Я оглянувся довкола,
А довкола - туман.
Я декілька раз кліпнув очима
І все намагався щось вгледіти там.
Серед туману щось їхало швидко.
Але то був просто пацан,
Білокурий пацан.
Він присів біля мене, сказавши:
"Привіт!"
Я мовчав, бо тільки що зрозумів...
Цей сон, що сниться мені.
Він по факту не мій,
Чужий то був сон -
Сон пацана,
Що на скейті під'їхав сюди
Ми познайомились, диво, у сні
І відтепер ми друзяки,
Найліпші други.
Це найчудніше знайомство,
Я в шоці, у парку, у сні!
А ми все ще друзі,
Найліпші други.
1
0
162
Твій сон
Постійно він сниться тобі,
Крізь заплющені очі пролазить.
Він простий, примітивний але,
Цей сон запам'ятаєш назавжди.
Ти йдеш по грунтовій дорозі,
Всюди де кинеш ти взор прорастає трава
Це безкінечні поля, і немає їм краю,
(Мов вся планета Земля, це суцільні поля)
Але не пейзаж привертає увагу,
Ти не відриваєш свій погляд від..
Від дівчини, що йде пред тобою,
Гуляє з тобою, але не говорить, просто іде.
Ти ніколи не пам'ятатимеш обличчя її,
Воно залишеться тайною сна.
Ти бачиш тільки постать її, гарну осанку
Біле плаття, гарного чорного хвоста..
Цей сон, він переслідує мільйони хлоп'ят,
Що нещодавно почули про чисте кохання.
Вони начитались казок про принцес,
Вони бачили фільми, їм розказував тато.
І ось ця дівчина що постійно у сні,
Вона є ідеалом єдиним,
Потім шукаємо ми,
Хоч трохи схожу на неї.
Хтось находить, хтось ні,
Але пам'ятаємо ми все буття
Про перше кохання, що завжде у сні,
Про той ідеал, що нереален в житті..
3
2
185
Немає вічного
Все закінчується
Рано, або пізно.
Все закінчується:
І життя і смерть.
Відтоді, як пролунав великий вибух,
На світ з'явилося усе.
3
0
243
Незмінне життя
Навколо війна.
Всюди кров, жахіття і страх.
Ти стоїш,
Ти дивишся на це все мов уві снах.
Тобі можливо і прикро,
Дивитись на це крізь століття життя.
І бачити одне і те саме -
Разруху сердець, руїни ума.
Ти не в силі нічого змінити,
Ти не в силах завершити бій.
Не можеш ти людям надати ту радість,
Любов до життя, і жаданий мир..
Ти можеш тільки дивитись,
Можеш плакати або навіть молитись,
Ти можеш чекати,
Це все що ти можеш.
Але війни все будуть, аж поки є страх..
Страх породжує кожна людина,
Страх є та сила, що движе машину.
Машину життя, яка робить людину людиною.
Це замкнуте коло,
І розірвати його неможливо.
Тож ми продовжимо жити,
І дивитись як люлина вбиває людину.
5
1
208
...
І новий день без неї я.
Розумієте…
Вона додавала фарб в моє життя.
Я був щасливий, як ніколи.
І хоч війна, і ракети поруч.
Я продовжував ціє життя,
В мене були надії, мрії.
Про нормальне закінчення
Всього цього жахіття.
Кожен день я чув: «гарний ранок»,
І кожен день чув: «на добраніч».
Завжди розумів, що я щаслив
Але черговий день,
Її вже не маю…
Ще один день я - самотній.
3
0
236
Душа
Мрак, темрява, душа
Насичена той гниллю..
Навколо чума.
У деяких серцях горить вогонь,
Жага до справжнього життя
Жага не вірити, не існувати.
Жага відчути, розібратись..
Бездумно брожу я у відчаї
Шукаючи той світлий шлях
А всюди там ледь видне світло
Від факелів.. що освітлюють буття.
Зітхання важкі, на душі тягар,
Немає сил іти вперед,
І хочеться присісти
Опертися спинею об холодну стіну
Заснути...
І у сні побачити своє життя.
Без факелів, і без питань
Без чуми і темряви,
Ти просто спиш, і бачиш свої сни.
Ти проживаєш там своє життя,
Там яскраве сонце, люди..
І в кожного душа
І там живі всі, в кожного своя мета...
А ти сидіш під хладною стіною
Ти трішки мерзнеш,
І факел ось-ось згасне
І закінчить життя, закінчяться питання
Закінчиться чума.
6
0
126
Перо vs Диктофон
Ось раніше як було,
Сідаєш ти за стіл, і під вікно.
Дивишся на ліс свій власний,
Там гектарів з двадцять..
Його було насаджено давно.
Береш у руки декілька листів пергаменту,
Кладеш на стіл, і достаєш перо.
Заточуєш його, обмакуєш в чорнила,
І пишеш власне про любов.
А зараз все з одного боку і простіше...
Ти можеш навіть не писати ті слова.
Береш у руки диктофон,
Та наговорюєш собі вірша.
Але тоді було натхнення всюди,
То природа надихає,
То твоя прекрасна муза.
Зараз з пунктом муз складніше дуже.
Приходиться шукати кляті ті слова,
То по свалках емоційних,
То по сборищах психічних травм..
3
2
200
Один день
В один чудовий день.
Було то раннім літом, чи весною
Сидів я в доміку на дереві своїм
Читав я книгу -Тома Сойера
Ніхто мені тоді не заважав
Нічого тоді не турбувало
Був я один, було дерево та птах
Що пролетів над ним і наді мною.
Я був малий, ще в школу не пійшов
Немав я друзів чи знайомих.
Хоча стосується це тільки їх,
Істот реальних, з плоті, крови.
Але у кожного є всесвіт мрій й фантазій
І там то всі ми маємо собі, і друзів, і кохання..
Але зараз не про нього,
Я все читаю книгу, я третій серед друзів двох, Гекельбері й Тома.
Я разом з ними крашу огорожу.
Я мандрую темними печерами і сплю у бочці.
Мені весело, цікаво, я хочу жити.
Я все читаю і читаю..
Але вже вечоріє, вже доволі холодно в моєму укритті.
Я не люблю вертатись у життя,
Але куди подітись, їсти ж хочу:)
Я йду до кухні, хватаю кусок хліба,
Та знов занурююсь у книгу.
І знов блукаю я із Томом
Мені весело, мені цікаво.
2
0
253
Музика життя
Буває йдеш собі по вулиці
Всюди сонячно, красиво.
І в душі щось так приємно гріє.
Всі навколо люди позитивні.
Ну а ті що зиркають на тебе,
Мов забити до смерті не проти,
То просто виняткі,
Та і ті зникають скоро.
Весь твій настрій,
Мов весела музика звучить
Вона змушує тебе,
Посміхнутись й йти вперед.
Це мажор твого життя,
Це біла лінія твоїй судьби.
Є і чорна полоса.
Так, вона доволі неприємна,
Всі відтінки твого чудного життя,
Стають темнішими за темне.
Всі посміхненні особи,
Тебе тільки но дратують дуже,
Ну а ті що вбити хочуть,
Мов знайомі друзі.
Ти ідеш, і спотикаєшся,
Ти ідеш, і дивишся у низ, під ноги.
Ти живеш, а голова нахилена додолу.
Це мінор твого життя,
Незмінна барва існування.
Але не існує чорного, чи білого буття.
Все змішано.. ще дуже давно.
4
0
134
Розпад античної імперії
Імперії горять, під ногами руїни.
Нічого не залишилось,
Лиш голоси вітру лунають кругом.
Немає життя тут вже більше,
Лиш мертві спогати тут.
Ти йдеш дорогою вперед,
Крізь камні прораста трава
Ти бачиш вже минулу величність
Тих мармурних споруд,
Що колись стояли тут.
Там бібліотека ось вже згасне,
І упокояться тут скоро сотні книг.
Це була святиня, що оберігає
Всі науки і знання тесячоліть
І підходиш ти до грат,
Що відокремлюють весь світ від тебе
Ти дивишся вперед, а там..
А там нічого, там поля, луги, Дерева,
І не єдиної людини.
Ці грати тут стояли, і простоять
Аж до поки не впадуть.
А зруйнуються вони коли..
Помре останній людь.
І вже не буде їм потрібно захищати
Історію людей від іншої планети
І залишиться вона одна
Тільки Земля.. і небо.
4
0
214
Μορφεύς - молоденький бармен
Я сидів за стойкою бара,
Звичайний клубний галас докучав.
А Морфей - молоденький той бармен,
Непомітно у стакан мій краплю опускав.
Заснувши, побачив я сон дивовижний.
Уж вибачайте, нічого згадати не можу..
Мабуть снодійне було занадто кріпким,
Але відчуття від сна у незручній позі-
Були пречудовими.
3
0
207
DnD
І сідаємо в шістьох
Ми знов
Сідаємо за стіл дубовий, гральний,
Перед нами карта ДнД
У кожного по дві судьби
Хтось ельф мисливець в грі
А в реалі робить каву
Хтось великий воїн дварф
Але він також завтра піде на нічную вахту
Ось вже сидять всі і чекають,
І зараз тут почнеться гра
Історія твого життя
І знов зіткнуться в чесному бою
А може навпаки
(Промовив тихо пройдисвіт)
Всі ті знайомі нам герої
Чаклун, Друїд і Паладін
І Бард там десь в сторонці
Підспівує під звуки битв
І гра ця тягнеться віки
А може тільки декілька годин
Але для всіх гравців це повністю життя
Буття твого героя..
Твоє життя
4
0
190
Чарівний світ
Пішли ми з татом дуже рано,
Вигуляти пса
Засунули у вуха
По навушнику собі
Та включили книгу,
Гаррі Поттера.
І заринулись у Всесвіт таємничий,
Де чарівники та відьми
І домовики, і садові гноми.
Де величні ті кентаври,
Що все дивляться на зорі.
Де великий фенікс,
Упустив сльозу.
Там знаменитий Гаррі Поттер
Пропогандує нам кохання й дружбу.
Там ті Уізлі близнюки,
Продають всім феєрверки.
Та кидають сніжками,
У відомо нам кого.
І у Гоґвартсі сидить могутній мудрий Дамблдор,
Він нашкрябує щось на папері.
Мабуть надає,
Ґрифіндору додаткові ще очки.
По темних підземеллях Слізеріну,
Йде постійно злюка Снейп.
І професор Флитвік,
Залізає на високий стул.
І Макґонеґел у вигляді кота,
Лакає трішки молока.
Життя у Гоґвартсі йде чередом.
Постійно трійка ґрифіндоців,
Лізить рятувати світ
І Драко Мелфой,
Знову всіх бісить.
Дадлі їсть свій черговий пиріг.
Креб в комірці спить,
І Ґойл в комірці також спить.
Невіл знов таки забув,
Забув забути взяти щось
Потрібне дуже для нього
Весь чаклунський світ,
Постає в своїй красі.
Але собака вигуляна,
Ми вже дома.
Я пійшов у школу,
Тато на роботу.
Однак у вечері чекають нас,
І Гаррі Поттер, Герміона, і весь чарівний клас.
6
0
213
Посвящаю своєму коханню..
Не сумуй, Котику
Я кохав.. і я кохаю, буду я кохати,
Любов проста, вона ніжна..
любов все ж має право на життя.
Кохання, воно не знає меж, не знає страху і брехні.
Кохання - це про правду, щирість і буття. Любов проста, але ж наскільки велика. Вона ніжна, немов ті тисячі троянд..
Кохання має право бути,
Воно для нас і щастя, світ.
Воно дає нам крила,
І ми летімо, десь там далеко, в небесах.
4
0
340
Нове життя
Нещодавно я зустрів
Дівчину таку -
Дуже дивну і чудну.
Ні, вона була прекрасна
Вона була чудова
Просто я ніяк не міг ся втямити.
Як можна бути стіль відкритою, і вільною
Як можна виражати почутті,
Відкрито так?
Вони були мов акварель
Що тремтять, мов ті живі картини
На полотнищі її серця..
Вона дивна,
Ще мені не зрозуміла,
І від того все чудова,
Загадкова дівчина у сні
4
0
232
****
Майбутня сім'я була моєю мрією
Але недавно я зустрів тебе
І ти говориш: "нахуй надо?"
А я замислився, а дійсно,
Нащо це мені?
Раніше думав так я,
Сім'я повинна бути в кожної нормальної людини
Там.. продовжить рід, та жити щасливо гуртом.
Але по факту ті часи змінились,
І тепер сім'я - не приорітетна річ
Зараз всі живі на світі мріють
(я кажу про людей)
Побудувати гарну цю кар'єру..
Ти все життя навчаєшся, працюєш,
Сім'я вже не важливий пункт буття.
Але людина я старих поглядів
І мабуть буду все життя своє вважати,
Що це прекрасне діло, виховати,
Створити щось, ще більш гарніше
Ніж було у власних снах
І щоб життя її, або його, було наповнено удачею,
І щастем, радістю та сміхом
Щоб їй, або йому було цікаво жити тут
На цій страшній, і мов чужій планеті...
Наповненою людством, найстрашнішим з всіх загроз
5
0
141
Уявний лист до Марусі Чурай
Привіт тобі, о пісня
Привіт тобі краса
Привіт Марусю – втілення кохання
Виспівуєш ти українське радісне й гірке життя.
Пишу я тобі крізь століття,
крізь покоління різних тяжких й важких подій.
Хочу я запитати тебе, чому ж ти не продовжила і далі жити,
Ну навіщо умирати рано, не тілесно так душею.
Чому б і далі не співати, чому б і далі не пісні?
Вони були твоїм життям!
Вони як сказано було душа – твоя душа, Марусю,
І закінчивши співати, ти вбила тим самим своє життя.
Але пусте, вже це все відтворилось, і не змінити цих сумних подій.
Для нас хоча б і залишився роман про тебе, пам’ять о тобі.
Тепер ми будемо життя своє все знати, про долю трагічну твою.
Ми будемо тужити разом із тобою, ми будемо співати про твою тугу.
Можливо щось мені потрібно розказати і про себе?
А то ми все про тебе та й про тебе.
Живу я в двадцять першому сторіччі.
Я тільки підліток, мені шістнадцять літ.
Але я пережив корону (смертельний вірус я скажу тобі)
І витримую я зараз чергову війну, і знов таки...
Війну за нашу свободу, війну за українську душу.
Я не воюю, замалий я ще. Але як саме ти, явчусь писати і пісні
Ну, не пісні.. окремо музику, а окремо і вірші.
Все, мені потрібно говорити тобі прощавай.
Навряд чи я буду писати про тебе, навряд чи згадаю про тебе я знов..
Життя важке завжди, і кожен думає тільки про себе
Але в пам’яті ти будеш постійно моїй
Співати, тужити, можливо і навіть радіти.
Але головне – ти будеш жити
Жити ти будеш завжди, бо пам’ять – річ вічна
А як говорила людина одна
Поки пам’ять про когось жива
Жива і сама та людина
Ну не тілесно, але ж головне що душею
Душею жива, і це головне.
Ну все, я втомився писати,
Це складно, писати вірші.
Тож прощай, Марусю, па-па тобі
Ти завжди живи, ти завжди співай
5
0
333
****
Прийшов додому я,
Вже вечоріло.
Мене чекала дівчина моя,
Скуйовджена й сумна.
Спитав її я,
Що вже трапилось,
Котику моя?
Вона мовчала,
І соромно дивилась мені в очі.
Тоді я був уж дуже втомлений,
Тому і не звернув уваги.
Наступний день
Зустрів я вже самотній,
Я був один в своєму домі.
Я був один у цьому світі сам.
Мені зрадила,
Найближча для мене людина.
Мене зрадила,
Котику моя..
Вона обрала
Запасний свій варіант.
Вона обрала.
І був для неї я тепер -
Ніким...
І не могла вона мені зізнатись,
Що не відчувала вже нічого.
І не могла вона мені сказати
Прощавай.
Ну що ж, життя продовжується,
Жити буду.
Питання тільки як?
І нафіга..
І вже не хочу бачити її
Ніколи я.
3
0
166
Сад серед душ
Була то чаща,
Що скидалася на сад.
Були могутні то дуби,
Що вважали себе грушами.
І жила там дівчина одна
Що виглядала так,
Якою і була.
Молода, руда, красива,
З фігурою що прославляють всі поети.
А художники ніколи б не змогли
Відобразити краси її.
Хоча зовні то була богиня,
Всередині душі її був мрак.
Вона була розбита,
Вона чекала все на щось -
На одну людину...
Вона згадувала все її
Вона ще пам'ятала.
Хто він.. точніше ким він був.
Її ніхто вже не кохав.
Не міг. Бо в душі її був розлад
Вона б хотіла закохатись і сама.
Але все згадувала Його.
Коли місяць сходить
В небо без зірок.
Дівчина сидить і дивиться угору.
І мов би поруч з нею ще один митець замовк.
Сидить, тримає її руку...
Кінець історії цієй,
Ще нам все не відомий.
Ми просто дивимось на неї.
Кохаємо її..
Але підійти ми поки що не можемо.
Повинна тільки перший крок сама вона зробити...
1
0
201
**
Я шукав сто літ, а може двісті років..
А може навіть все життя
Скільки мені? Ну десь під триста
І весь свій час шукаю я,
Шукаю справжнє те кохання,
Про яке говорять книги та літописи минулих літ
І я шукав ту саму, незабутню
Про котру б думав потім кожну мить
І шукав я дівчину красуню,
Шукав я мудру, як Афіну.
Шукав красиву, мов Венера.
Шукав я дівчину таку,
Щоб потім стала для мене дружиною
Такою ж гарною, жіночою, як Гера..
Кого ж знайшов я після стількох сотен літ?
Знайшов я Котика (так зву її кохая)
Вона говорить мов: "Жахлива я"
А мені то що, сміюсь собі і обожаю,
Вона мудра, красива, гарна, саме Та.
Хоч зараз нам життя.. ставить перешкоди
І нам так важко, ми далеко,
Не зустрінемось аж поки ще війна..
Але ми разом, не тілом, хоч душею
І я кохаю, і Вона...
4
3
278
θάνατος
(Смерть)
Смерть - то не кінець.
Звісно це новий початок
Душа безсмертна,
І коли згасне остання із зірок,
Ти побачиш її скінченя.
3
0
152
Музика, чи мрія?
Музика - життя,
Музика застигла мрія
Говорять музика - живі картини,
Можливо так...
Але живіше за візію?
Як на мене та мета,
Що постійно віє пред тобою
Мов якась уява,
Щось незбагненне, але таке бажане..
Це і є саме життя. Живіше просто неімовірно
І тільки музика,
І тільки ті живі картини
Можливо зможуть показати
Як виглядає моя мрія
Моя мета, моя візія...
4
0
197
Кінець?
Моє життя закінчилось коли
Закінчились відносини мої...
Я все кохав її, і я чекав її,
Але все що пам'ятав я,
Більше не зустрінеться мені.
Я не можу більше слухати,
Голоса її,
І не почую як вона співає..
Я не буду більше відчувати запаха її.
І її чарівні очі..
Що були блакитними, мов літнє небо
А її коротка зачіска?
Її волоси м'які.
Що лоскотали все моє лице,
Коли ми обіймались ніччю.
А як ми грали з ней разом,
У волейбол, сміючись, посміхаючись.
Ми кохали один одного.
Але кінець настав..
І це вже все.
Я не почую більше голоса її,
І я не буду грати в волейбол..
Разом з нею.
Але кохаю я тебе, Σαφι.
І буду я кохати й далі.
3
0
250
*******
Твої очі мов ті світила, розбурхали душу мою,
А серце билося так швидко, що навіть більше не могло.
Ти прийшла до мене із нічого, і змусила відчути мене,
Що кохання - це реальність, а не просто букви на вітру.
Ти не знаєш, як могла б так мене вчарувати,
Але все, що знаю я - це те, що я люблю.. тебе.
Ти дала мені моє життя назад, коли я його втратив,
І тому я дякую тобі, душа моя рідна.
3
0
203
Апатія
Лінь писати, міркувати
Лінь робити хоч би щось..
Навіть риму підбирати,
Рахувати склади для звучання строф
Але пишу я вже як п'ятий ряд,
І все звучить для мене майже так.
Я закінчив вже цей вірш,
Тож читати далі непотрібно,
І хоча лінитись це огидно,
Я пішов дивитись в стелю,
І плювати в неї мабуть також
2
0
197
Сесія
Наближається сесія -
Час випробувань
Студенти тривожно
Свій мозок вмикають
Та швидко собі починають
Щось вчити.
Перший пише реферат,
А інший робить соту чашку кави.
Третій бубонить в кутку все сам:
Він збожеволів давно вже, мабуть.
Сесія все ближче,
Бідні студенти декілька тижнів не сплять.
Вони все щось роблять, працюють,
І вчать.
Сесія закінчилась,
Оцінки в журналі стоять.
В одного три неатестаці,
Тож, мабуть, буде він перездавать.
А ось паскуда йде - відмінник.
Йому поставили всі "п'ять".
І, звісно, ми на нього люті,
Бо він не дав ні разу нам списать.
3
0
158
****
Я тебе кохаю
Мов ти прийшла до мене з Раю
З якого раю, я не знаю,
Але для мене ти свята.
Звісно повністю святим
бути не можливо
Але ось ти для мене ідеал
До святості наблизилась ти дуже сильно
5
0
470
Ох уж це натхнення
Темна ніч, і всі вже сплять.
Я лежу собі,
І страдаю від бессоня,
А бессоня то страдає
Від натхнення,
Що прийшло до мене,
Погостити в пізній час.
Думаю собі я,
Що ж такого написати.
Всі ідеї використанени вже,
Декілька століть до того,
Як я тільки то подумав,
Щоб з'явитися на світ.
Тож пишу я зараз все
Що в голову прийде.
Тільки шоб натхненя відступило,
І пошвидше спати мене відпустило
3
0
197
****
Мить, час, вічність
Три слова і всі
Говорять про щось
Дуже таки неймовірне
Бо всі вони дуже болючі,
Особливо ця "Мить"
Ось дивіться тут просто
За кожною миттю стоїть
Якісь дуже важливі або і не дуже
Але ж спогади
І кожні зникають також швидко
Як і сама Мить
І більше не зможеш ти ловити їх,
Вони вже витікають далі
І наступає Час
Той, що ніколи не зупиниться для нас
І не дивлячись на все,
Що відбувається в житті,
Він йде своїм шляхом без зупину і відпочину
Та є ще одна річ - Вічність,
Що завжди з нами залишалась
Вона не має форми, кольору та звуку,
Але ми відчуваємо її наявність
Всюди, довкола нас, у нашому серці
І коли наш Час закінчиться,
Вона залишиться з нами назавжди.
3
0
209
