А люди як люди

Man Vi

А люди як люди Крокують узбіччям Минаючи всі перехрестя Десь далеко, споглядаючи на компас свідомості Чи бува не набили стрілки сотню синців Вернучи долю мов Старий кінь борозну Земля аж пищить від болю розлогості Можливо, така вже доля її На сто першу тисняву крові під тендітною шкірою Тиснути будуть чимдужче Аби відчути усі спектри болю І ще Іще Ще — Я живий, — крикне безумець, стоячи однієї ногою на узбіччі Другою гуляє повітрям над прірвою Нахиляючись, лоскоче всі нерви І тисне Тисне на землю Та знову запищала від болю Що ж, така її доля 1.12.2022 (19:35) 2.12.2022 (2:25)

2022-12-02 18:50:29

Інші вірші поета

Інтерв'ю Я (не) відпускаю Звук єдиний — розпад ChaoS

Інші поети

Truth13

@Truth13

Lolly Jail

@pain_and_sweetness

Рыжий

@Kliri

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

4950

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

5072