Біла реальність

Man Vi

Що буде до завтра із білим аркушем? Як тільки відкриється правда душі, поллється її найщиріша брехня Хотілося б закрити, вдарити біль, аби не болів так легко Аби перевернув усе догори і поставив дриґом на залишки спокою — Агов, ти тут, — почув голоси З-поза лихих думок сновигали люди Скрізь Це реальність Де багато людей і ще більше машин Ще більше беземоційних закономірностей Бульварщини в перемішку з брошурами свідків Єгови Усю безцінь без ціни віддають за частинку ґлузду Це реальність з її несправедливими закономірностями Закони придумали люди для світоустрію, аби його ж і обходити Підняти тканину ніби це прапор і почати революцію проти своїх думок Думки, вони настільки бездонні, настільки ж порожні Мов сфери на хвої, прикрашені блискітками Білий аркуш мало-помалу забруднили слова Без форми, без рими, хтось спробує читати їх з голосом та інтонацією Вкладати весь сенс існування у написані безумцем проповіді до божеств раціональності Чи то більше до їхніх пустот Це до них кличуть люди, шукаючи сенсу, Сновигають Скрізь Така вже реальність 12.11.2022 (2:06)

2022-11-12 07:37:08

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Сандра Мей

Це щось неймовірне! Авторе низький вам уклін.👏🔥🌹

Відповісти

2022-11-17 18:02:27

1

Man Vi

@Сандра Мей ого... невже настільки сподобалося? 😳 Дякую за відгук ☺️

Відповісти

2022-11-17 22:30:18

1

Сандра Мей

@Man Vi Так. Тому що сенс в рядках прекрасний, а подано неймовірно.

Відповісти

2022-11-18 05:01:18

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4470

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11956