Біг
Man Vi
Я не пам'ятаю себе Лише цей рух Цей скаженний біг Тече у шаленому ритмі кров у венах Трясця Я відчуваю її Як вона торкається шкіри Полоскоче Наступна станція — серце Чому цей шум такий звичний Запах горілого не дошкуляє носа Хоча горять мої п'яти Вкритий шлях моїми вогняними слідами Вони світять за моєю спиною Кидаючи тінь мою На мій шлях Темно стає Куди бігти Я лиш біг пам'ятаю Зупинятись не можу Не вмію
2020-03-12 22:48:47
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Man Vi
Думаю, знаєш про верлібри :) Дійшов я до них дуже контроверсійно) Якщо хочеш, можу пост забадяжити :)
Відповісти
2020-03-13 08:26:14
Подобається
Інші вірші поета
Спинись на каміні Лиш би тобі спокій Вицвітають вірші Вода замість віскі
Інші поети
K N
@Nata_Kuchera
Екатерина Арлей
@Katherine_morningstar
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4957
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1806