Надряпати б на язиці
Man Vi
(18+)
Надряпати б на твоєму язиці Щось вульгарне, Поряд з романтикою Злизати всю кров Із пальців Кришталеву й холодну У треморі тіло Малює атлас бажань Вульгарних та романтичних Мені лиш здогадуйся Чому і де це трапляється Чому і як має статися Кров твоя п'янка та солодка Відчутна отрута охоплює розум Темніє Надія жевріє Зникає за горизонтом вчорашнього дня Допоки думаю Що я хотів на язиці малювати Можливо, то було б твоє ім'я Але інакше, від душі, написане її мовою В прекрасній подобі Без злоби Бажань кудись летіти поперед усіх Лиш бути тихесенько тут Зараз Навіки 1.11.2022 (22:06)
2022-11-08 22:09:18
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Man Vi
☺️
Відповісти
2022-11-08 22:11:55
Подобається
Інші вірші поета
Тріск Паву(к)тина Сонет-легенда Ночі Відображення
Інші поети
TheCoalwalker
@TheCoalwalker
H O P E
@hopeless382
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2439
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12280