#мої_демони
Man Vi
Усе в голові. Заплутані мрії Бажання знайтися в великій війні. Навколо — руїни. Заплутані тіні Паскудять повітря аналізом слів. Звук і висоти. Висоти всіх звуків. Забуті слова, забуті думки. Над серцем лягали нестерпнії муки, Не зміг я схопитись за тремор руки. Письменник... це смішно, неначе вже став ним. І що я скажу? От що напишу? Слова дерев'яні, мов ріг носорога, Все рвуть помилками. Усе, чим дишу. На стежці — перо. І страх біля нього. Мої два кузени, ідіть-но сюди. Залізьте у шафу, прошу ради бога, Бо я там опинюсь. Й чекайте біди!
2019-03-30 19:52:09
5
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Man Vi
дякую)))
Відповісти
2019-03-30 23:46:21
Подобається
Man Vi
😊😊😊
Відповісти
2019-03-30 23:46:29
Подобається
Man Vi
Однак, там якраз йдеться про мою самооцінку 😅
Відповісти
2019-03-30 23:51:49
Подобається
Інші вірші поета
Іти своїм шляхом Кава зі снігом Обличчя святого Торкнись
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14359
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524