Портрет силуету
Шкода і жаль: я не художник,
Намалював би твій портрет,
Або, лишень коли дозволиш,
Хоча б накреслив силует!
Повік сих чар, очей смарагд,
Твойого погляду розмай!
До Ніжності побіг у сад,
Лихий чи добрий її гай!?
Лиш ти це знаєш – і мовчиш…
Мов вабиш чарами – й ховаєш,
Мовчать уста. Струмочки тиш
Стікаються у зір тих зграї.
Обличчя німфи, легкий сміх
Торкнувся губ – і я палаю!
Чи то тону, вогонь мов стих,
Не руш ти, пензлю, того краю!
Іще гаряче полотно -
Не вгомонилось моє серце.
Дивлюсь – танцюєш, степом льон,
Плекає й ніжить твої крильця.
Ти вкрийся ними, не гляджу,
Блищиш все тим ледь тихим сяйвом.
Візьму його до своїх рук,
Якщо дозволиш литись чарам.
Твої долоні серед зір
Шукають, манять щось у небі,
Чи до планет і чорних дір
Все мріють так, як я до тебе?
Але, на жаль, я не художник,
І все малюю – і не те.
Вже відчуваю: пензель зроню –
І там твій лотос зацвіте.
2018-09-18 08:51:20
4
0