Портрет силуету
Шкода і жаль: я не художник, Намалював би твій портрет, Або, лишень коли дозволиш, Хоча б накреслив силует! Повік сих чар, очей смарагд, Твойого погляду розмай! До Ніжності побіг у сад, Лихий чи добрий її гай!? Лиш ти це знаєш – і мовчиш… Мов вабиш чарами – й ховаєш, Мовчать уста. Струмочки тиш Стікаються у зір тих зграї. Обличчя німфи, легкий сміх Торкнувся губ – і я палаю! Чи то тону, вогонь мов стих, Не руш ти, пензлю, того краю! Іще гаряче полотно - Не вгомонилось моє серце. Дивлюсь – танцюєш, степом льон, Плекає й ніжить твої крильця. Ти вкрийся ними, не гляджу, Блищиш все тим ледь тихим сяйвом. Візьму його до своїх рук, Якщо дозволиш литись чарам. Твої долоні серед зір Шукають, манять щось у небі, Чи до планет і чорних дір Все мріють так, як я до тебе? Але, на жаль, я не художник, І все малюю – і не те. Вже відчуваю: пензель зроню – І там твій лотос зацвіте.
2018-09-18 08:51:20
4
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
108
16
9652
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1744