Venenum
Ти знову пливеш у повітрі й думках,
Неначе яд, труїш і дуриш мій мозок
Тендітним обличчям своїм по ночах,
У снах накриваєш морозом.
У синій лиш сукні, холоднії очі
Б'ють все і не все, мов байдужості лід.
Бажання якби ж то роздіти доголу -
Чекав, дожидався, та, певно, не слід.
Усе то - картина, лиш манія слів,
Яких і не вистачить, щоб осягнути,
Звучати як міг би, співати заспів
Без страху кохати й омани розлуки.
Ілюзія вроди моїх всіх діянь,
Коли я тягнувся крізь сталі і двері
До твойого серця, краси, почувань, -
Розплилась й упала, мов двері сталеві.
2018-06-14 18:18:04
4
0