Чому я досі займаюся філософією та пишу? Відповідь дуже проста, тому що я отримую неймовірне задоволення коли пізнаю щось нове. Коли знаходжу відповідь на питання яке мене цікавить — я радію. Хтось може зауважити: «Це звісно добре, але ж ти винаходиш заново велосипед. Те про що ти написав вже було багато разів сказано кимось до тебе. Ти й сам знаєш, що просто йдеш шляхом яким вже пройшло тисячі людей». Я: «Звісно так воно і є. Однак, що мені з цього? Моя радість така ж реальна як і усіх моїх попередників. Вони випередили мене лише тому, що народилися швидше за мене. Насправді це наш спільний шлях як людства». Хтось: «Тільки це ж не приносить жодної користі для людства загалом. Краще б ти акцентував свою увагу на ті теми, які ще не були досліджені». Я: «Згодний, та буду я робити це тоді коли відчую таку потребу. Зараз я зайнятий пізнанням себе. Та розглядом тих питань які актуальні для мене у цей момент. З іншої сторони коли це приносить користь мені, то це вже є достатньою підставою аби щось робити. Нічого нового для людства? — кажеш, — але усе нове для мене, ось це і має значення». Хтось: «Хіба ж ти не хотів здобути славу і визнання в очах інших людей? Хіба ж не це тебе штовхає до розвитку?» Я: «Що мені до слави та визнання? Моя цінність не залежить від уявлень інших про мене, оскільки їхні переконання це виключно їхня справа. Бути щасливим значить бути в гармонії з самим собою». Хтось: «Ти ж колись писав, що рівняєшся на своїх Великих попередників. Не обманюй, що не хотів би бути записаний в історію розвитку світової думки. Навпаки, ти аж дуже хотів, щоб твоє ім’я стояло поруч з іменами цих титанів». Я: «Справді я рівняюся на них. Їхні поради до нащадків, є також порадами до мене. Однак слава в очах інших не є тим, що наповнить мене сенсами. Усе потрібне для щасливого життя в мене вже є. Коли ж я хотів цієї слави та визнання, то думав, що кінцевий результат єдине що має цінність, однак це було хибним постулатом, оскільки женучись за майбутнім я легковажив теперішнім і тим самим нехтував сенсом життя». Хтось: «Але ж хіба ж усе, що ми робимо не для того, аби посідати певне становище у суспільній ієрархії?» Я: «Якщо це сприяє мені, а я радію процесу становлення у цій ієрархії, — як ти кажеш, — тоді я нічого проти не маю. Та якщо ти маєш на увазі те, що здобувши статок, статус, та пошану я стану щасливим. Тоді я ніяк з цим погодитися не можу. Бо в такому разі я створю собі ілюзію щастя і рину думкою туди де мене немає. А також це свідчить, що я не приймаю того ким я зараз є». Хтось: «Так ж ні, це ти просто переконав себе що уже щасливий, аби таким способом заглушити відчуття власної нереалізованості». Я: «Он воно як?! — сміючись скажу — Суспільні очікування... Бажання та оцінки інших... До мене це не має жодного відношення, той хто оцінює, судить інших за тим критерієм за яким засуджує себе. Я ж не засуджую, а приймаю. Своїм життям я розпоряджаюся так, як вважаю за потрібне, пам’ятаючи про повагу до вільної волі інших людей». Хтось: «Нікому не потрібний такий філософ. Бути бідним і філософувати це лише раціоналізувати свою неспроможність, і додавати своїй убогості пошани». Я: «Добре друже, якщо тобі корисно так думати, я не маю нічого проти. Собі ж я дозволяю бути собою в не залежності від власних статків. Мене не визначають зовнішні речі, себе визначаю я сам. Я приймаю себе таким яким є. І не засуджую себе за прояв різних емоцій та почуттів. Бо знаю, заборона це насильство, і я дозволяю собі не забороняти та не засуджувати. Я підтримую, мотивую та закликаю».

Сутність нігілізму у запереченні та знецінювані. Усе ілюзія — говорить нігіліст, — однак потрібно розуміти, що такий підхід, такий погляд на світ, є лише одним із великої кількості можливих. Що приходить після прийняття пасивного нігілізму? — розчарування та відчай. Коли усе є знеціненим, тоді немає нічого що було б варте прагнень. Марними — є зусилля і мрії, бажання та цілі — безглуздими, все швидкоплинне — коловорот страждань. Взявши ці постулати як аксіому життя, ти зрозумієш та повною мірою відчуваєш що означає безсилля. Ти пізнаєш темряву де немає світла, і холод огорне тебе. Безрадісне життя це — життя яке зреклося себе, людина без прагнень існує як тіло, але вмирає як дух. Більшість часу ми проводимо із самими собою. Людина не може зупинити свого духовного життя, але коли вона розглядає життя загалом та своє власне як нічого не вартісне та безглузде, тоді її дух марніє і маліє. Бути маленькою наляканою та приниженою людиною, що гне свою спину під тягарем сумнівів, страхів, виправдань, злоби, заздрості — ницо. Ти — людина, гідна жити достойно, тож створи себе сильним! Коли бачиш у собі ворога, а не союзника тоді ти в оточені ворогів. Піклуйся про себе, про свою душу та тіло, бо як занедбаєш душу свою то і тіло твоє впаде.

Всім привіт! Сьогодні я завершив своє оповідання і це мене не аби як радує. На його написання мені знадобилося майже три тижні, звісно я не писав його кожен день, але думки про нього не покидали мене. В підсумку можу сказати, що задоволений результатом. Якщо вам цікаві оповідання філософського напрямку запрошую до прочитання. https://surgebook.com/Mark_Fortis/book/rozmova-na-dorozi