Роздоріжжя життя
Mark Fortis
Розходиться безліччю путів Дорога під кожним кроком моїм Під кроком шлях, і творю його я Творцем я є, хоч творю лиш себе І кожен крок можливостей початок Проте зроби ще крок, й частина з них мине, Та вмить нові відкриються путі.
2023-08-03 06:16:04
10
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Морок Неферат
@Mark Fortis а ви з усвідомлених?
Відповісти
2024-05-14 19:53:06
1
Mark Fortis
@Морок Неферат Це звісно залежить від того, що у цей термін вкладати. Гадаю для мене так себе ідентифікувати буде занадто самонадіяно та зухвало. Тай бути усвідомленим завжди справа неможлива.
Відповісти
2024-05-15 06:31:55
1
Морок Неферат
@Mark Fortis цілком можливо, якщо щодня над собою трудитися
Відповісти
2024-05-15 18:53:46
2
Інші категорії
Філософські Привітання Ода Вірші в прозі Пейзажні Радісні вірші
Інші поети
JYA
@JYAY
GRAFO
@grafo
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
129
26
4490
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11153