Вірші
Пишу вірші тобі- ти не читаєш
Пишу слова душі, не віддаю
Кохаю- тихо, мовчки в одіялі
І зиму сніжну й каву не люблю
Пишу для себе, в серці зберігаю
Надію мовчки в танці бережу
Тебе уже не раз лишень згадаю
З тобою в серці я вперед іду
Ідуть роки, надія вже згасає
І серце наче тихо забува
Але ця зустріч йому все згадає
Я не живу, хворію, серце помира
Лікарня, запах твій, медикаменти
І образ твій прямо перед очей
Згадало серце вмить усі моменти
І сльози тих безсонних ночей
Я не забула! Досі пам'ятаю!
Із цим жила і довго буду жить
Щоночі тихо я зітхаю
І пам'ятаю, що ти сильний чоловік
Ти як? Ти де? Із ким? І скільки?
Це ревність всі образи спонука
Я ще згадаю, як те серце б'ється
Я ще згадаю, як цвіте й співа душа
Ти поруч час від часу, як забуть?
Як вбити всі ті спогади страшні?
Я не кохаю, забуваю, я живу?
Я помираю! Гину і люблю
Минають дні і спогади нові
Я знов у вірші їх складаю
А ти- читаєш! Наче я у сні
І рани у душі вже заживають
І от весна- щасливая пора
Цвітуть сади, кохання розцвітає
І зажива образа, слідів не залиша
Але серце біду передчуває
Він поруч був в самі страшні хвилини
Не залишав одну навіть на мить
А потім зник, якісь нечисті сили
Сказали мені більше не любить...
Роки ішли, усе забулось
І рани, хоч живі та зажили
Це серце більш нікого не кохає
У ночі світлі весняні
Я більш нічого вже не відчуваю
Ні болю, ні образ, не чую слів
Я лиш живу, коли вірші складаю
А за останні роки їх вже тисячі
Я не одна, я вірю що зі мною
Десь в Всесвіті страждає ще душа
Для неї теж уже нічого
Не важать більше почуття
І хай ідуть роки так помаленьку
І я за ними буду йти непоспіша
Я більше не живу, я догораю
Як на ніч на столі покинута свіча.
2024-02-09 11:18:14
6
2