Марта Вітовська
@Marta_Vitovcka
Мова зникає, коли нею не говорять про любов
Блог Всі
Новини, Особисте
8
2
101
Госекзамен
Думки вголос, Особисте
12
5
223
Про наболіле або щось по студентськи
Думки вголос, Питання, Особисте
15
4
278
Вірші Всі
Спиніть...
Спиніть цей жах, спиніть облави, Спиніть невиліковний сказ. Я в цьому віці гортала книги, А не тікала чувчи гучний "Бах". Не падала на землю в темряві кривавій, Не чула криків, що рвуть небеса. Я мріяла про ляльок, про дім яскравий, А не благала, щоб гроза була. Я знала, що є мама й тато, Я знала друзів, мала ворогів. Ми колись гралися в солдатів, Колись ми гралися в батьків. В дитячих оченятах — біль і сльози, І страх, і відчай й темрява страшна. Вони не пам'ятають мами і тата, Бо душі їх забрали небеса. Спиніть цей біль, спиніть розруху, Спиніть ці крики матерів! Спиніть усе що крає душу, Спиніть цей морок моїх снів! Спиніть цей крик, спиніть це горе, Спиніть потоки гірких сліз. Де мир був вчора — нині поле, Де дім стояв — тепер лиш зріз. Спиніть цю ніч, де діти плачуть, Де голос рідний не звучить. Де кожна мить — мов рана й згадка, Де серце ниє й не мовчить. Спиніть цей жах, спиніть облави, Спиніть невиліковний сказ. Хто захотів цієї слави? Хто кинув світ у смертний час? Хай вам земля поперек горла Хто сіє смерть і чорний дим. Хто топче долі, душі кволі, Хто світ зробив таким глухим...
3
0
84
...
Розпечене небо і постріл у скроні Дороги замерзлі, розбиті дощем Тут попіл розносить утомлений сонях Тут тиша гуде , биттями сердець Гаряче залізо вривається в груди Холодне мовчання стискає вуста І чути питання: за що це все люди? Чи варта війна хоч одного життя Горить горизонт і палають окопи Вчорашні світанки, вже тліють у снах Тут янголи смерті, збирають до купи Посмертні останки, сердець людський прах Хто кинув у землю той вітер гарячий Що вирвав з грудей нам і радість і сміх Тут чути віддалено голос дитячий: "Скажіть же, будь ласка, який на них гріх?" Тут земля на колінах і світло згасає Вогонь не горить, він тута палає Тут біль і тривога, тут знову війна І смерть все стрибає в обійми добра
4
0
247
Я читала ...
Я читала книжки для тебе , Пізно ввечері, місто вже спить. Тільки вогники в чорному небі, Вийшли місячне сяйво пить. Я читала книжки про кохання, Про прекрасну і вічну любов. В них не було і миті страждання, Не було і згадки про кров. Тільки виявилося — казки читала, Для дівчаток, про принців із снів. Та в житті цього не буває — Це все вигадки мрійників . Ти все слухав, дивився на мене, Ніжно пасма з лиця прибирав. Навіть в найтемніші ночі, Ти мене сильніше обіймав. Поцілунки залишив на тілі, Сльози з щік моїх витирав. І навіть найстрашніші заметілі, Від нас вітер подалі гнав. Я читала вірші про кохання, Дивовижні вірші про любов. В них були рядки про страждання, В них були і згадки про кров. Тут реалії про сьогодення, Про ту біль, що немає кінця . Ти дивився на мене із неба — Говорив, що я тільки твоя. Я тепер дивлюся на тебе, Сльози мої ніхто не втира. Я молилася Богу за тебе, Бо без тебе квартира пуста. Ти був принцем у моїй казці, Був героєм у моїх книжках. Зараз став ти для мене віршем, Де всю біль написала в рядках. Серце моє вже так не б'ється, Серенади ніхто не співа. Я дивлюся у місячне небо, Й розумію — я досі жива...
3
0
59