Бездна
Как ты её не назови, но это бездна, Куда мы рухнем все в крови и не воскреснем. И только полный идиот паденье это назовёт Полётом в рай, когда нас смерть к чертям несёт. Вдруг после боли тела в новой жизни есть Другая боль, иная смерть, плохая весть. То боль и смерть тобой замученной души, Её ты вечность искупить беги, спеши. В духовном мире не проходят без следа Бесцельно прожитые долгие года, Не назовут в том мире музыкою шум, Там пониманье ценят более чем ум. Там на кострах сожгут богов твоей страны, Которым молятся беспутные сыны. И только псих, пойми, готов страну назвать, На смерть толкающей сынов, вдруг словом "мать". Нет, не считай свои грехи, не упади. Счёт, что предъявят нам потом, – он впереди. Нас ждёт с тобой полёт, в конце последний счёт, Процент которого растёт, – ты взял в расчёт? Как мы её не назовём, но это бездна, Где весь в крови и из крови уж не воскреснуть. И только полный идиот, Что к цели по крови идёт, Сынов страны своей на алтари кладёт.
2022-09-28 14:48:41
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1820
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3785