Бездна
Как ты её не назови, но это бездна, Куда мы рухнем все в крови и не воскреснем. И только полный идиот паденье это назовёт Полётом в рай, когда нас смерть к чертям несёт. Вдруг после боли тела в новой жизни есть Другая боль, иная смерть, плохая весть. То боль и смерть тобой замученной души, Её ты вечность искупить беги, спеши. В духовном мире не проходят без следа Бесцельно прожитые долгие года, Не назовут в том мире музыкою шум, Там пониманье ценят более чем ум. Там на кострах сожгут богов твоей страны, Которым молятся беспутные сыны. И только псих, пойми, готов страну назвать, На смерть толкающей сынов, вдруг словом "мать". Нет, не считай свои грехи, не упади. Счёт, что предъявят нам потом, – он впереди. Нас ждёт с тобой полёт, в конце последний счёт, Процент которого растёт, – ты взял в расчёт? Как мы её не назовём, но это бездна, Где весь в крови и из крови уж не воскреснуть. И только полный идиот, Что к цели по крови идёт, Сынов страны своей на алтари кладёт.
2022-09-28 14:48:41
1
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
130
26
4536
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183