Смерть – полёт над природой
И вот в твой сон приходит Бог В обличьи ангела с посланьем, А ты ведёшь с ним диалог, Как будто с другом на свиданьи. На новый отправляясь круг, Покинув всё, что было в прошлом, А ангел тот – тебе не друг, И замер ты в сомненьи пошлом. Вдруг скучных чёрно-белых снов Порвалось разом покрывало. Нет, он не нёс тебе любовь, Но слово, что судьбу скрывало. И не был лик его красив, Но непреклонен был, мистичен. Он говорил, в тебя вонзив Холодный взгляд, свой взгляд циничный. Им будет передан приказ Понятен, однозначен, точен. Потом отпрянет вдруг назад, Покинуть хрупкий мир, непрочный, Исчезнуть в вечность навсегда Быстрее бешеного смерча. Но вот расстаться с ним тогда Ведь будет горше даже смерти. Ты поспешишь ему задать Вопрос в затылок, прямо в спину. А он не сможет промолчать, И взглядом пристальным окинув, Ответит честно, бросит так, Судьбу и жизнь твою листая, Как будто нищему пятак, Официанту дал на чай он. Пусть жизнь закружит бегом лет, Слова – когда проверишь, вздрогнешь. Ты в вечность взял теперь билет, Билет без мест, об этом должен Ты помнить, чтобы оправдать, Не отвернуться чтоб от рая. Отныне Бога ты солдат. Другие верят, пусть – ты знаешь. Настанут чёрно-белых снов И чёрно-белых будней годы. Ты не от мира, ты готов Душой подняться над природой.
2024-01-21 16:54:33
0
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1999
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4028