Не жалко, жалко
Ни строчек стихов, ни возвышенной прозы, Ни песен красивых о нас не споют, Не бросят на камень мой чайные розы, Нас внуки забудут и буквы сотрут. А мне и не надо ни замков, ни комнат! Чтоб всех вас запомнить, мне жалко труда. Вздыхают печально горячие домны И сталь проливают свою не туда. О боли разлуки, о творческой муке, О сердце разбитом потомки соврут. В невежестве глупом, в запое, в испуге На строки разложат, по новой совьют. Оставьте, ребята, до дырок читая, Мечтая нас вздёрнуть на сук без суда... Но ставя тире, где нужна запятая, Мы, правда, не знали, что будет тогда. Простите сегодня вчерашних нас "тёмных". Пусть букв не оставит вам камень гранит. А душу не жалко – не станет бездомной, Ведь с нею Господь о любви говорит; Со мною мечтая за чашечкой чая, Небесного дату сдвигая суда... Вы думали, просто в стихах я печален? Как все я подсуден – вот в этом беда!
2023-07-04 10:30:44
0
0
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2491
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4816