Справжній письменник
Багато хто називає себе письменником, Але це лиш пусті слова. Нагороджений натхненням випадком, Не заслуговує на це звання. І той, хто пише шаблонами, Ті, хто у школі вивчаються нами, Хто ділиться народними думками, Хто у цьому світі шанується роками. Не має права так зватися багато хто. Наприклад, той, хто пише не свою думку. Той, кого суспільство тягне у болото. Той, чиїми руками пише народ. Він не показує свою суть, Свою відмінність, унікальність, Для нього довгий путь Та він ніколи не опиниться на сходинці останній. І завжди буде стояти На самому початку цієї дороги. Копіювати вірші про кохання, мати, Та індивідуальність свою далі втрачати. Люди думають, що їх вірші геніальні і глибокі. Та чи можна називати так просту уважність? Тобі не дають сказати очевидний докір. Називають недозрілим, нерозумним. Та я бачу, що це зовсім не так. І я бачу те, що не помічають вони. Я не дивуюсь коли бачу простий літак І не роблю з себе образ справжнього поета. Я не люблю вірші за їх звучання. Я не бачу глибини у філософії наших поетів. Я не оцінюю результат за авторські старання І не називаю звичайну уважність геніальністю. Хіба є геніальність у вірші про мати? Хіба є геніальність у спогадах про юність? Чи геніальний твір про те, як правильно кохати? Чи, може, шаблонні твори краще не писати? Чи, може, схожих творів є мільйони? Може, вони всі зливаються в єдине ціле? Всі беруть однакові шаблони, Тому і твори давно втратили свою геніальність. Коли пишеш вірші про кохання Й мовиш про пташиний спів, Тематика "Материнське зітхання", Тоді мене бере гнів! Я наповнююся злістю! Очі червоніють! Бо ти перестав існувати! А інші це не розуміють. "Особистісь". Багато фраз стоїть за цим словом... Та коли ти мислиш як усі, Мене за тебе бере сором! Бо це - НЕ унікальність! Це - НЕ ти сам мовиш! Соціум - знищує твою особистість, Мовлячи твоїми вустами, поки ти ґави ловиш! "Ти знаєш, що ти людина? Знаєш, що ти унікальний?" Сміявся з вас, як звали мене ще "дитина"! Але зараз - мені вже не смішно! Мене бере сором Із вкрапленнями чистої ненависті, Що роками поглинали мій розум, Під впливом клоунади "мистецтва". І цирк цей триватиме й далі, Травитиме думки людські. Як не винесуть читачі із цього віршу моралі - Тіло "культури" покриють нові рубці. Спаліть до біса свій підручник! Розвійте попіл віршів писаних шаблонами! І перейдіть в нову освічену епоху, Щоб гівно-письменники навіки стали клоунами!
2024-01-26 22:08:08
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1969
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1786