Багато хто називає себе письменником, Але це лиш пусті слова. Нагороджений натхненням випадком, Не заслуговує на це звання. І той, хто пише шаблонами, Ті, хто у школі вивчаються нами, Хто ділиться народними думками, Хто у цьому світі шанується роками. Не має права так зватися багато хто. Наприклад, той, хто пише не свою думку. Той, кого суспільство тягне у болото. Той, чиїми руками пише народ. Він не показує свою суть, Свою відмінність, унікальність, Для нього довгий путь Та він ніколи не опиниться на сходинці останній. І завжди буде стояти На самому початку цієї дороги. Копіювати вірші про кохання, мати, Та індивідуальність свою далі втрачати. Люди думають, що їх вірші геніальні і глибокі. Та чи можна називати так просту уважність? Тобі не дають сказати очевидний докір. Називають недозрілим, нерозумним. Та я бачу, що це зовсім не так. І я бачу те, що не помічають вони. Я не дивуюсь коли бачу простий літак І не роблю з себе образ справжнього поета. Я не люблю вірші за їх звучання. Я не бачу глибини у філософії наших поетів. Я не оцінюю результат за авторські старання І не називаю звичайну уважність геніальністю. Хіба є геніальність у вірші про мати? Хіба є геніальність у спогадах про юність? Чи геніальний твір про те, як правильно кохати? Чи, може, шаблонні твори краще не писати? Чи, може, схожих творів є мільйони? Може, вони всі зливаються в єдине ціле? Всі беруть однакові шаблони, Тому і твори давно втратили свою геніальність. Коли пишеш вірші про кохання Й мовиш про пташиний спів, Тематика "Материнське зітхання", Тоді мене бере гнів! Я наповнююся злістю! Очі червоніють! Бо ти перестав існувати! А інші це не розуміють. "Особистісь". Багато фраз стоїть за цим словом... Та коли ти мислиш як усі, Мене за тебе бере сором! Бо це - НЕ унікальність! Це - НЕ ти сам мовиш! Соціум - знищує твою особистість, Мовлячи твоїми вустами, поки ти ґави ловиш! "Ти знаєш, що ти людина? Знаєш, що ти унікальний?" Сміявся з вас, як звали мене ще "дитина"! Але зараз - мені вже не смішно! Мене бере сором Із вкрапленнями чистої ненависті, Що роками поглинали мій розум, Під впливом клоунади "мистецтва". І цирк цей триватиме й далі, Травитиме думки людські. Як не винесуть читачі із цього віршу моралі - Тіло "культури" покриють нові рубці. Спаліть до біса свій підручник! Розвійте попіл віршів писаних шаблонами! І перейдіть в нову освічену епоху, Щоб гівно-письменники навіки стали клоунами!