ЗЕМНАЯ БЛАГОДАТЬ
Ця казка, як безмежний світ,
Народжена та сповнена думками.
Був принц, як білий сніг,
Блукаючи чужими снами.
У пошуках земної благодаті,
В обійми впасти він хотів.
Між дотиків любові й втрати,
Де вічність сповнений надій.
Блукав сто літ й сто зим,
Щоб віднайти шматок душі своєї,
О ту, яку любити він хотів,
Та білий сніг розтав, він з нею.
Вона була прекрасна як весна,
Кохати вміла без зупину.
І дотик цей небесна гладь,
Що світлом був в похмуру днину.
Там де любов, там благодать,
Де пошук справжніх дій життєвих.
Любов не можна змарнувать,
Це спалах двох сердець чуттєвих.
Він сніг зимовий , прохолодний,
Вона немов замріяна весна.
Сто літ пройшли раптово,
І знову сніг розтав, вона прийшла.
Поодинокі, зламанії душі,
Життя та смерть, між я та ти.
Любов, що ллється чистою рікою,
Що не вмістять земнії береги.
21.10.2023
10
1