Малюю
Максим Верман
На тихім небі закотилось сонце, А я сиджу і сльози на папері, То я малюю зорі й місяць у віконці, І хтось тихесенько постукує у двері. Непевно, відчиню, бо може, то - кохання, Шукав його вночі, і вдень, і зрання, Знайшов лиш сум й гарячі муки, А був готовий впасти в ніжні руки. Невже моя любов де-інде стукає у двері? А я не чую, навіть і не знаю. Сиджу, малюю зорі, і чекаю, Чекаю, що ще встигне до вечері.
2019-06-09 19:48:43
7
0
Інші вірші поета
Дзеркало(а)
Інші поети
Maee
@Maee
Safie_
@Safie_
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3660
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13031