Смуток
Звідкись сутінки смуток збирають І складають у постіль доволі. Він, як пух тополиний, злітає Та засліплює очі до болю. І защемлює змучену душу, І знесилює руки і волю. В ніч зі смутком іти чомусь мушу, Так тягне і веде за собою. І немає ні ночі, ні днини, Щоб не спала зі смутком, не їла, Щоб не мала на серці провини: Не сказала чи недолюбила... Знову вітер шугає в хмаринах І гасає в калюжах глибоких. Дощові розмітаю краплини І запитую себе: - Допоки? Та допоки лягатиме смуток В моє ліжко, на сонні повіки? Хочу смуток згубити, забути, Залишитись без нього навіки. Хай би сонце в душі гріло знову, Промінцями би сяяли очі. Хай би слухала зоряну мову В прохолодні чаруючі ночі. Хай як смуток – то легкий, прозорий. Хай як сум – то лише на хвилину. Хай приходять сумління докори, То ж потроху, а не без зупину.
2018-01-31 20:22:47
0
0