Доля
Дорогами ~ нитками доля ходила Комусь дарувала щастя, комусь ~ біди. Шукала шляхів, та все правильних, праведних. Знаходила щось, щось губила. Бродила доля між дітками, сиротами і хворими. Когось нагороджувала, когось обдаровувала, а хтось, йшов разом із нею у подорож. Дивилася доля крізь пальці, на коханих людей, чи закоханих, давала їм безліч шансів, що губили самі, чи втрачали, нехай й ненароком. Гляділа та доля й за мамами, за татами і родинами, сиділа у них між хатами, і слухала їх сварки, мирила їх. Та доля була хорошою, доброю і вродливою, лиш іноді вже запрошена, тоді ж є і вередливою. Тож люди, будь ласка прошу вас, як долі ви доброї хочете, її лиш ви не вимолюйте, ніколи і не запрошуйте. Ворожок не любить доленька, і ниток червоних сплетених, лиш доля у тих хорошая, хто з совістю й честю хрещений.
2018-11-14 08:16:43
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Євген Піпусь
👏👏👏 бесподобно)
Відповісти
2018-11-14 08:22:10
1
Emma
Очень глубоко. . .
Відповісти
2018-11-15 21:45:21
1
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3921
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12121