Митець
Weronika Nikulina
Митець - це титул, нагорода, свого роду комплімент. Митець - творить ось зараз, тут, у цей самий момент. Його чекають, просять і благають. Його безмежно люблять і боготворять. Митець, це також, зазвичай вже мертвий попіл, котрого за життя не помічали. Лиш він покинувши цей світ, лишив свої картини чи поеми, тоді ж, його могилу так активно захищає стадо копів. Найголовніше це донести саме тій людині, Що полонила віршами своїми душу. Я прошу, я благаю, о Митцю, Твори, і радуй нас натхненними рядками, о великодушний. Лишись, і далі радуй нас віршами що вражають, що змушують всміхатись і ридати одночасно. Залишся, і хоч трохи просвіти думками, що ти допишеш, сподіваюсь своєчасно.
2018-07-17 06:41:52
10
0
Інші вірші поета
Спробуй Лиш фея Потрібно В пам'ять про героїв
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11150
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3602