Голос, який не вміє мовчати

Пані Медіація

Коли пишу конспект, то проговорюю усі слова вголос Коли щось читаю, то читаю вголос Коли щось слухаю - повторюю репліки Завжди включаю щось на фон, щоб заповнити шумом кімнату, яка повна тишею І це все заради того, щоб не чути голос у своїй голові Голос, який ніколи не може мовчати Голос, який не може зупинитися, коли вже почав Голос, який завжди знайде причину говорити Йому не важливий зміст, форма та причина його монологу Ситуація, яка сталася сьогодні, вчора, на передодні Різдва чи ще кілька років тому назад може обговорюватися ним безкінечну кількість разів ТИ НЕ ТЕ СКАЗАЛА, НЕ ТАК ПОДИВИЛАСЯ, НЕ ТАК ЗРОЗУМІЛА, НЕ ТАК УСМІХНУЛАСЯ, ВПАЛА ЧИ СПІТКНУЛАСЯ Він грає, як пластинка, яку заїло і вона повторює один момент увесь час Згадує не тільки смішні, страшні та безглузді моменти, а й до жаху болючі, нестерпні Змушує горіти від сорому Сміятися від ситуацій, які ніби з другосортного анекдоту Плакати від розпачу і болі Він може довести до божевілля, апатіі і прихованої образи до самого себе Втрачаєш здатність нормально думати, бо він може зачепитися за думку і довести її до нонсенсу, який виглядає цілком нормальним

2023-06-10 16:19:40

1

0

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4053

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12383