Мене звуть Лілія Петрівна. Мені тридцять сім років. Ви скажете: досить дивно для молодої жінки називати себе на ім'я по-батькові. Але коли п'ятнадцять років працюєш вчителькою і коли люди значно старші від тебе шанобливо звуть Лілія Петрівна... Це і стає твоєю сутністю.

Втім, у мене є ще одне ім'я - мама. Так зве мене мій синочок Даня. Йому вже п'ять рочків. На жаль, з його батьком у нас не склалося, й ми розлучилися коли я ще навіть не знала, що вагітна. Окрім нащадка, той чоловік лишив мені кредит на кругленьку суму.

Скільки сліз і сорому я пережила, поки закрила його, не знають навіть батьки. Але я впоралась і виплатила всю суму навіть раніше, ніж потрібно. Звісно, у декреті не побула жодного дня - весь час працювала у школі та репетитором. Добре, хоч батьки учнів дозволяли їм приходити до мене додому.

Живемо з Данею разом з моїми батьками. Вони в мене хороші. Хоч і працюють, по черзі приглядають за онуком.

Звісно після всього пережитого я насторожено ставлюся до нових стосунків. І хоч залицяльників вистачає, у кожному я бачу підступне обличчя колишнього.

Та все змінилося одного дня. Перед роботою заїхала до друкарні за зошитами для свого класу. І вже стояла на зупинці, коли з маршрутки вийшли молоді люди. Дві надзвичайно привабливі пари.

Першими вийшли брат з сестрою. Дівчина попереду, чоловік позаду. Біляві аж до сивини. Такими бувають дітки улітку, коли тонке світле волосся вигорить на сонечку. Вони рішуче попрямували через дорогу. Я ледве змогла відвести від них погляд.

Та мою увагу привернула активність біля виходу з автобусу. Чоловік, що був повною протилежністю білявого. Чорне, як вугілля, волосся й таке ж блискуче, було укладене в бездоганну зачіску. Обличчя спершу роздивитися не змогла, бо він вийшов спиною вперед. Коли я побачила, як він допомагає своїй супутниці вийти з маршрутки, усередині заворушилась заздрість.

Я ніколи не заздрила парочкам, навіть у найтяжчі свої часи. Але такого щастя, як у них, мені захотілося. Звідки я взяла, що вони щасливі, не знаю...

Ще за мить я геть заплуталася. Бо, глянувши на дівчину, заздрила вже не їй, а її супутнику. Красуня змусила мої щоки спалахнути, а мене саму відвести погляд. Я зробила вигляд, що дивлюся убік, але перед внутрішнім поглядом затаврувалися її великі очі кольору гречаного меду.

Що ж це коїться?