Struggle
Ruqayyah Jkh
Struggle is part of life.. Yet, too much struggling makes one exhausted, drained, discouraged.. Struggling to get the good grades.. Struggling to get the job.. Struggling to be independent.. Be it work, be it at home, be it in a relationship.. Always had to prove myself.. To defend myself... It never gets easy.. I don't recall any job experience where i was at peace.. Always had to thrive.. I love challenges yet too much of it gets to you in the end.. Where does it end? Does it ever end? If every experience ask a new version of me then what part of me is left..
2019-02-26 18:41:57
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
alvahmara
I relate!
Відповісти
2019-02-27 05:25:59
1
Інші вірші поета
This is me... I'm torn... The last candle... Sometimes...
Інші поети
marshall 1327
@marshall_1327
Lincevskaia_16_17
@Lincevskaia_16_17
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2492
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12605