La vie ne rime à rien
La seule manière d'avancer, Est de savoir vers où aller. Trouver une chose qui donne sens, A ce qu'on appelle l'existence, Qui sert de point fixe de repère, Quand tout va soudain de travers. Les événements sont inchangeables, Tandis que les gens sont instables, La vie est un si beau trésor, Mais lorsqu'elle devient trop pénible, Certains préfèrent choisir la mort. Mais est-elle vraiment plus paisible ? Parfois du jour au lendemain, Quelqu'un vous hait, quelqu'un vous aime. Puisque la vie ne rime à rien, On a inventé les poèmes.
2022-11-26 09:00:16
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Perdix
@lys merci :) Ça me rassure, je trouvais ce poème un peu décousu...
Відповісти
2022-11-28 15:59:30
Подобається
KAYSEE
J'adooooore le rythme Et la fin rime si bien avec tout le texte Très joli !
Відповісти
2022-11-30 18:27:35
1
ʏaʏa
Les deux derniers vers j'adore
Відповісти
2022-12-26 11:02:22
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3109