Réalité
Perdix
Il devait s'éloigner, De ce qu'on nomme ''réalité''. À la dure vérité, C'est terrifiant d'être confronté. Et c'est dans l'éronné, Qu'il a préféré se cacher. En bridant ses pensées, N'écoutant que le désiré. Une bulle barricadée, Où il a fini enfermé. Par ceux qui sans pitié, L'ont parfaitement utilisée. Ainsi il a été, Habilement manipulé.
2021-05-23 19:30:50
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
lys
C'est magnifique
Відповісти
2021-05-24 09:37:34
Подобається
Інші вірші поета
Je ne suis rien Insomnies Visage Rentrée
Інші поети
Алиса Кингсли
@alisa_kingsleigh
Марія
@Ria_maria_21
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1958
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395