Невеличкі зміни - хтось вирішив щось змінити в своєму житті, а муза саме вчасно огріла по голові пательнею. Словом, ось - Химера Зеленоока - ваша люба Дарка але зі зміненим складом. 😘

Знаєш, іноді мені здається, що якщо ти про мене забудеш, я розпливуся чорнильною плямою долі, чи розсиплюсь паперовою крихтою, як невідомі чорнові персонажі із невідомих творів відомих авторів, які так і залишись ув'язненими на сторінках ненадрукованих рукописів. Бо мені іноді здається, що ти мене вигадав, хоч насправді все було навпаки. Хоч насправді це ти вийшов з-під мого пера того холодного квітневого вечора, коли на тому кінці дроту мене лаяли за пізню годину, а ми гуртом минали бруківку вкриту вечірньою росою. Тоді я так гостро відчула, як кінчик пера дряпнув сторінку шкіри - і на ній татуюванням закарбувалось твоє ім'я. Такі татуювання не виводить часом навіть Час. От такий каламбур... Можливо, ти написав мене раніше, ніж я тебе, цього я мабуть не дізнаюсь. Мабуть, в твоїй історії я так само несмілива і над міру розумна, а, може і зарозуміла. Дівча, яке прагне довести собі, тобі та рядку інших простих особових займенників, які відіграють значну роль у її житті, що вона чогось варта. Що вона - це не просто чорнило і подрібнене дерево. Що вона - Автор. Мені було б цікаво прочитати в твоїй книзі про себе. А краще, аби ти прочитав мені вголос. Я не сподіваюсь якихось бурлескно-пафосних зізнань, мені просто цікаво, яка я насправді, та, що існує в твоїй уяві. Та, яку ти певно і не згадуєш, якщо немає потреби. Ти помилився - немає тих, кого не можна стирати і переписувати - завжди знайдеться більш доречний образ для контексту. Більш дорослий та менш сентиментальний. Але, знаєш, я справді боюсь, що коли ти мене забудеш я перестану існувати. І моя біда полягає в тому, що зрештою я сама припинила вірити в свою реальність.

- Дивись, не вбийся! - Не дочекаєшся! - Міхал легко зіскочив з-під стелі, і з гуркотом приземлився на долівку, присівши. Яра тихо зойкнула. - Потороча! Наступного разу, як вироблятимеш такі кульбіти, попередь, аби я відвернулась, - Дівчина ображено гмикнула, і повернулась до читання. - Ярик, не кіпішуй, все буде добре! - Хлопець за звичкою торкнув її плече, проходячи повз. - Угу, аякже... - Ти впевнена, що ти цього хочеш? - демон пішов на десяте коло пентаграмою. - Тричі дишлом вам в печінку, вам люди що, кожного дня душі пропонують, що ви сумніваєтесь: чи брати? - терпіння Яри тануло швидше за віск в ритуальних свічках. - Та ні, в нас навпаки - дефіцит. - Прадавній заклопотано почухав потилицю, всідаючись навпочіпки. На хвильку задумавшись, він підвів вологі чорні очі на дівчину. - Просто такого прохання я ніколи не чув. Пропадеш же намарно. Він і не згадає, як звали. - А то вже не ваш клопіт! - рикнула Ярослава. - То по руках чи ні?! - Яр, уявляєш, я сьогодні руку порізав ненароком, як шинкував цибулю, а кров за десять хвилин спинилась! А зара і того - порізу нема! Дивина та й годі! Стривай... А... Чого ти така бліда? І рука в тебе забинтована? Теж врізалась? Ти обережніше з цим. Нам травми не потрібні... Ну, діставай шпаги... Яра стояла коло його ліжка вже другу ніч поспіль. Виявилось, що зазіхання на його життя були не лише в рамках стандартного світосприйняття. Тіні почали набувати інакших обрисів. Дівчина знемоджено опустилась на край ліжка, готуючись до чергової безсонної ночі. - Ти сама це обрала... Сссама... Ссстраждай тепер... - зловісно сичало довкола. - Набридли, нечисті. - крізь зуби процідила дівчина. - Чого ти? Я сьогодні мився. - пролунало над її вухом насмішкувате. Лагідні і водночас сильні руки вклали її на подушку. - Будеш протестувати - я тебе, як новонароджену сповию, і роби що хочеш. - Зауважив Міхал, вмощуючись зручніше. - Ти... Як? Тобто... - Я в першу ніч реагував так само, але потім вирішив, що загалом не проти твого товариства - аби тільки не висіла наді мною вокзальним ліхтарем. Пожалій себе - твої кола під очима скоро будуть більші за Сатурнові. Схаменись, жінко, я нікуди не дінусь! - останню фразу він примирливо промуркотів їй на вухо, обіймаючи і притискаючи до себе. - Не дочекаєшся!