Вецер
Пенелопа Ботаникус
Калі змагу я ад ветру заснуць? калі ен навее спакой? толькі тады я змагу пець сваі песні, толькі тады я спакойна спяю. Ціха вецер крануў чараты, і журбота знікае з душы. Маць,скажы мне,чаму ж я нават не змагу сядзець ля кастра і да раніцы спяваць для цебя? Гэта краіна мой вырай і дом для яе спяваць я хачу. Белы бусел узмахнуў нам крылом, мінулае забыць я хачу. Ніякіх войн,ніякіх журбот. чаму ж нельга так жыць? чужы дом,чужы двор і зачым ж на яго захадзіць? Мову родную я не забуду долга на ёй размаўляць буду. Олегу Шаўле можна,а мне нельга пісаць недопаэмы на роднай мове? Мне ўсё роўна.Я кохаю сваю мову.І буду на ёй пісаць.
2018-12-17 21:21:13
7
25
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (25)
Пенелопа Ботаникус
@Стезі я уже не понимаю то испанский или эсперанто или может Итальяно. Не варит бошка
Відповісти
2020-03-12 20:04:01
1
Стезі
@Пенелопа Ботаникус на испанском не говорю, так что итальяно 👌
Відповісти
2020-03-12 20:05:46
Подобається
Пенелопа Ботаникус
@Стезі ✊🏽 я не знаю что я пишу
Відповісти
2020-03-12 20:06:18
1
Інші вірші поета
Пародия Якуб Колас Мой родны кут (Гимн школьников Беларуси) Пародыя Паўлюк Трус Падаюць сняжынкi
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15048
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12165