Вецер
Пенелопа Ботаникус
Калі змагу я ад ветру заснуць? калі ен навее спакой? толькі тады я змагу пець сваі песні, толькі тады я спакойна спяю. Ціха вецер крануў чараты, і журбота знікае з душы. Маць,скажы мне,чаму ж я нават не змагу сядзець ля кастра і да раніцы спяваць для цебя? Гэта краіна мой вырай і дом для яе спяваць я хачу. Белы бусел узмахнуў нам крылом, мінулае забыць я хачу. Ніякіх войн,ніякіх журбот. чаму ж нельга так жыць? чужы дом,чужы двор і зачым ж на яго захадзіць? Мову родную я не забуду долга на ёй размаўляць буду. Олегу Шаўле можна,а мне нельга пісаць недопаэмы на роднай мове? Мне ўсё роўна.Я кохаю сваю мову.І буду на ёй пісаць.
2018-12-17 21:21:13
7
25
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (25)
Пенелопа Ботаникус
@Стезі я уже не понимаю то испанский или эсперанто или может Итальяно. Не варит бошка
Відповісти
2020-03-12 20:04:01
1
Стезі
@Пенелопа Ботаникус на испанском не говорю, так что итальяно 👌
Відповісти
2020-03-12 20:05:46
Подобається
Пенелопа Ботаникус
@Стезі ✊🏽 я не знаю что я пишу
Відповісти
2020-03-12 20:06:18
1
Інші вірші поета
Пародия Якуб Колас Мой родны кут (Гимн школьников Беларуси) Пародыя Паўлюк Трус Падаюць сняжынкi
Інші поети
Sarang Luxeu
@sarang_luxeu
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609