Вецер
Калі змагу я ад ветру заснуць? калі ен навее спакой? толькі тады я змагу пець сваі песні, толькі тады я спакойна спяю. Ціха вецер крануў чараты, і журбота знікае з душы. Маць,скажы мне,чаму ж я нават не змагу сядзець ля кастра і да раніцы спяваць для цебя? Гэта краіна мой вырай і дом для яе спяваць я хачу. Белы бусел узмахнуў нам крылом, мінулае забыць я хачу. Ніякіх войн,ніякіх журбот. чаму ж нельга так жыць? чужы дом,чужы двор і зачым ж на яго захадзіць? Мову родную я не забуду долга на ёй размаўляць буду. Олегу Шаўле можна,а мне нельга пісаць недопаэмы на роднай мове? Мне ўсё роўна.Я кохаю сваю мову.І буду на ёй пісаць.
2018-12-17 21:21:13
7
25
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (25)
Пенелопа Ботаникус
@Стезі я уже не понимаю то испанский или эсперанто или может Итальяно. Не варит бошка
Відповісти
2020-03-12 20:04:01
1
Стезі
@Пенелопа Ботаникус на испанском не говорю, так что итальяно 👌
Відповісти
2020-03-12 20:05:46
Подобається
Пенелопа Ботаникус
@Стезі ✊🏽 я не знаю что я пишу
Відповісти
2020-03-12 20:06:18
1
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4369
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4948