ДОСКОНАЛІСТЬ
Вона намагається випрямити волосся, Проходить нарощення вій. Вчасно, наче медогляд. Її ціль – бездоганність. Але їй уже це вдалося. Вона ідеальна. Принаймні на мій власний погляд. Тому що Вона силу й ніжність в собі поєднала. Їй треба писати вірші, дарувати Їй квіти. Для мене Вона дивовижна та досконала, Коли зачіску робить Їй юний закоханий вітер. Коли Вона йде крізь оманливу стіну дощів, І постать Її видається мені кришталевою. Й тоді, ніби кисню, бракує довершених слів. І все, що я можу, - назвати Її королевою. І знов відганяю від себе думки нетверезі я. Й розлука бентежить мене, мов смертельна загроза. Вона – незрівняна, чарівна, казкова поезія. Всі інші – банальна, гидка та набридлива проза. Мій розум загинув. Помер з почуттями в бою. Я зовсім забув, що таке адекватність й логічність. Із Нею доба – блискавична миттєвість в раю. Без Неї хвилина – пекельна та болісна вічність. А щастя - воно завждИ у простих речах. Вона солодко спить. Мов крилом, обіймаю рукою. Диявол і янгол, що в мене живуть на плечах, Милуються разом зі мною цією красою.
2023-02-03 07:07:32
1
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1945
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1967