КАНОНАДА

Андрій Лаврик

Мысли взрывают мой разум снарядами. Нервные клетки сдаются в плен. Солдаты тревоги шагают парадами Под моей кожей дорогами вен. Замок души чувства взяли в осаду, Страсти с тараном застыли у врат. Словно бреду Гефсиманским я садом, Зная, что вскоре буду распят. Всё предначертано, неотвратимо, Эмоции - словно мортиры ядро. Сердце тобой как скотина клеймимо, - Образ твой – вечное на нём тавро. В битве с реальностью пали мечты, Больше во мне не осталось меня. Всё, что я слышу, – лишь ТЫ, ТЫ, ТЫ, ТЫ! Как канонада, что бьёт хороня.

2023-02-04 11:05:25

Інші вірші поета

АРХИТЕКТОР Скорый поезд СЧАСТЬЕИМИТАТОРЫ Я ХОТЕЛ СОЧИНИТЬ

Інші поети

Juli Pencil

@Juli_Pencil

secret

@secretnoclue

Меліса

@kolucha

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12461

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

4806