ОДЕССКОЕ
Андрій Лаврик
Солнце скатилось в порт по Потёмкинской лестнице – Дремлет, горячий пыл остудив волной. Кто проживает здесь долгие, долгие месяцы, Вряд ли всё ценит так же, как мы с тобой. Разные страны, судьбы и города, Август мечты катает на каравелле. «Шоб мы так жили!». Согласны? «Ну, таки да!». Я вам желаю глубин, не пророчьте мне мели. Чувств рецидивы. Эмоции на пределе. Море смывает в душах печалей след. Из Юга, которого нам отмерили две недели, Сошьём себе на зиму памяти тёплый плед. Я про Одессу не в силах в банальной прозе, В ней не уложится весь этот шум и гам. Раз уж мы сторговались за персики на Привозе, - Выклянчить счастье у Бога по силам нам.
2023-01-31 21:26:09
1
0
Інші вірші поета
Переписать бы жизнь, как плохой роман ВОНА ГОВОРИТЬ СТАРИК И МОРЕ Побудь со мной
Інші поети
Wificchi
@Wificchi
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3119
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12029