ФОНАРЬ
Андрій Лаврик
Одинокий фонарь бесполезный пустырь освещает. Здесь не ходит никто, кроме стайки бродячих собак. Он с завидным упрямством от тьмы этот мир защищает. Бестолковый, нелепый, нескладный, наивный чудак. Круглый год на посту. В зимний холод и в знойное лето. Как сутулый солдат, караулящий ночь часовой, Сторожит подотчётный пустырь каждый раз до рассвета, Монотонно качая мерцающею головой. Но в одну из ночей в небе мрак на постой поселился. Звёзды спать улеглись, закатилась за тучу луна. Злобный ветер в припадке страстей по округе носился. Всё кого-то искал, и бесился - как сам Сатана. Наполнял вой собачий округу щемящей тоскою, Брёл по пустоши пьяница, разум пропивший давно. И полночи швырял камни в цель он дрожащей рукою. И однажды попал. Свет погас. В мире стало темно.
2023-02-03 18:09:43
1
0
Інші вірші поета
Твоя душа – полярная звезда Тот, кто любовь познает Безразличен, обезличен Сквозь тернии
Інші поети
Amon Din
@amondin
Kulbaba_ml
@Kulbaba_ml
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2426
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12566