ГОВОРИТЬ С ТОБОЮ
Андрій Лаврик
«Если всё, чего мне хочется, это сидеть и говорить с тобой... Будешь ли ты слушать?» (Энн Эшфорд) Просто сидеть и говорить о разном: Мелочном, важном, прекрасном и безобразном. Только вдвоём - в большой ледяной Вселенной - Греться беседой нашей проникновенной. Наш диалог – как вальс средь пустого зала. Он бесконечен, ведь он не имел начала. Не утони в океане людских заблуждений, Мы били знакомы задолго до наших рождений. Будучи то дурашливы, то серьёзны, Мы зажигали в небе полночном звезды. Были у счастья восторженные предтечи - Наши с тобою всегдашние длинные речи. То, что страшнее жизни нам потерять: Чтоб кто-то слушал, внимал, и хотел понять. Я бытия грани чистой слезой размою, Чтоб говорить, говорить, говорить, говорить с тобою.
2023-02-12 20:30:06
1
0
Інші вірші поета
ГЛОССАРИЙ В «ВАЙБЕРЕ» КОНТАКТОВ БОЛЬШЕ ТЫЩИ Если любить Сквозь тернии
Інші поети
anna_vi
@anna_vi
Cristina Zemba
@Cristina_Zemba
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2734
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12699